3 розділ 3

- Він уже поїхав?

   - У дворі лікарняному його бачила. По телефону розмовляв.

   - Зрозуміло.

   Опускаюся назад на подушки.

   Те, що Вишневський мене не почув, напружує. Мені хочеться знати, що в мене хоча б тут є свій. Особистий простір. Вільний від нього!

   А тепер виходить, що його немає.

   Тому що Артур у будь-який момент міг до мене увійти!

   - Христина Валеріївна. Він явно по роботі розмовляв. Слів я не розібрала, але тон такий... Ух. Командний. Жорсткий. Страшно навіть слухати. Мороз по шкірі продирає.

   - Це він уміє. Так.

   Адже я вловила її посил.

   Але...

   Чомусь і сама думаю про те, що, значить, не з Лізкою своєю.

   Цікаво. А з нею він який?

   Зі мною сильний. Але ніжний.

   Так, що я завжди відчуваю його турботу. Увагу.

   Але водночас і надійність. Сильне плече.

   Ой. Знову забулася. Відчувала! Бо всього цього більше немає! І ніколи вже не повернеться!

   А з нею?

   На руках її носить? Так само піклується? Цікаво, як він її називає?

   - Христина.

   Алла знову ніби мнеться. Кілька разів окидає мене невпевненим поглядом. Ніби роздумує. Сказати чи ні.

   - Вибачте. Але я маю запитати. Ви... Його боїтеся?

   - Що? У якому сенсі?

   - Ну...

   Потискає плечима.

   - У прямому. Ми тут різне бачили, повірте. Коли ви в нас спостерігалися, Артур Олександрович завжди з вами... Загалом, такий був, що всі дівчата в нас заздрили. Ні. Ви не подумайте. Не так, щоб прямо вам заздрили або думали щось зайве... Просто здавалося, - ну ось він! Ідеал чоловіка! Про такого тільки мріяти можна. Та що там! Такі тільки в книжках і у фільмах бувають! Але я бачу зараз, як ви реагуєте на чоловіка. А тон його... Такий жорсткий, коли він розмовляв. Таке буває, я не раз стикалася. Коли на людях чоловік ідеал, а вдома знущається. Б'є, і...

   - Ні, що ви.

   Смикаю головою.

   Такого мені навіть у голову прийти не могло.

   - Вишневський такий виключно по роботі. А в сім'ї... Зовсім інша людина. Тільки от, видно, не одні ваші дівчатка про ідеал такий мріяли. І не всі так невинно. Дехто вирішив цей ідеал самим на смак спробувати.

   - Вибачте, Христино. Я вас зрозуміла. Але я мала запитати. Ви впевнені, що вам не потрібен захист? На фізичному рівні, я маю на увазі.

   - Захист? Ні, звісно.

   Хоча...

 Думки проносяться калейдоскопом.

   А якщо Артур упреться? Мене не відпустить?

   Складно, звісно, уявити, що він буде мене і дівчаток тримати насильно. Але...

   Про те, що він може змінити, я теж ніколи не думала! У страшному сні собі не уявляла!

   А він не просто зраджує!

  Він ще й другу сім'ю фактично завів!

   Тому...

   Дуже навіть може бути, що мені знадобиться захист.

   Тільки от хто встане проти прокурора столиці? Хто має таку сміливість? Або...

   Як там кажуть? Слабоумство і відвага?

   - У мене є номери фондів, які таким займаються. Вони дають притулок жінкам і дітям у разі домашнього насильства. Це абсолютно анонімно. І дуже надійно. Ви навіть не уявляєте, дружини   яких людей змушені були до них звертатися. Дуже високого становища. Іноді чоловік усвідомлює свої помилки. Іноді, - на жаль, - ні.

   - І що тоді? Якщо не усвідомлює?

   - Їм допомагають виїхати. Сховатися. Почати нове життя.

   - Дякую, Алло. Мій чоловік не тиран, звісно. Але... Я запам'ятала ваші слова.

   - Ось і чудово. Ну, а тепер, я думаю, саме час снідати. І проганяти всі похмурі думки! У вас усередині все має сяяти, як сонечко після дощу. Заради малятка.

   - Звичайно. Так.

   Тільки сяяти особливо не виходить.

   Те, що Артур тут, зовсім не допомагає мені розслабитися. Переключитися на інше.

   Тому я напружуюся, коли у двері стукають, а потім вони відчиняються, без мого дозволу, між іншим.

   Але...

   На порозі стоїть не мій чоловік. А той, кого я вже точно не очікувала тут побачити!

   Хоча...

Вони ж два чоботи - пара виходить, хіба ні?

    Не дарма від Кіра Амеліна його дружина втекла!

   Тому що він теж їй зраджував!

   Чи чоловіки, вони всі такі?

   -Не очікувала я, Кір, що Вишневський тебе, як парламентера пришле. Такі питання люди самі зазвичай вирішують, хіба ні?

   - Кріс.

   Кір зітхає. Сідає біля мого ліжка, хоча його ніхто й не запрошував залишитися.

   - Зрозумій. Іноді... Іноді дуже важливо не робити нічого зопалу. Двоє якраз можуть і не домовитися. Тут краще вислухати третю сторону.

   - І що такого особливого ти мені скажеш, третя сторона, а? Що жити на дві сім'ї це цілком нормально, так, Кір? Ти як зі своєю секретаркою живеш? Ніде тобі не тисне, що ти Олені біль заподіяв! Вічно так жити збирався, так?

   - Кріс. Ні чорта я не збирався! Зірвався я просто. Просто. Зірвався. І Олену я завжди одну любив. Сам себе ненавиджу, розумієш? Тому й прийшов із тобою поговорити. Я як ніхто Артура зараз розумію. Сам на його місці був. У тій самій шкурі. Мене ти хоч вислухаєш. Йому ж і шансу не даєш.

   - Якби з ним варто було говорити, то цієї ситуації б не було, Кір. А вона є. І Лізка ця його є. З животом своїм. Тому говорити нам з Артуром більше нема про що. Хіба що й справді з тобою обговорити деталі розлучення. Як адвокату, я тобі повністю довіряю.

   - Кріс, не гарячкуй, а? Артур тебе кохає. Я поняття не маю, звідки це непорозуміння вагітне взялося. Але це всього лише помилка. Помилка, розумієш? А ти і дівчатка - це головне. Справжнє. Це життя

  - Тобто ти й справді вважаєш, що чоловікам цілком можна ходити наліво. Прекрасний погляд на життя, Кирил. Не очікувала від тебе.

   - Я цього не говорив, Христина.

   Втомлено розтирає лоб.