3/2

   - Артур шкодує дуже про те, що він зробив. Розуміє, що ти бачити його не можеш зараз. Усе розуміє, Кріс. Але й поговорити вам теж потрібно. Не можна грати в мовчанку. Ми з Оленою домовчалися вже. До того, що й поговорити тепер немає з нею можливості. Навіть крихітного шансу.

   - Раз розуміє, то якого біса він тебе сюди прислав, а? Два друга-зрадника! Кір, ти хоч розумієш, який це все має вигляд збоку?

   - Крістін. У вас сім'я. Міцна. Дівчата.

   - Ага. Отже, саме це, по-твоєму, і привід, так? Виходить те, що в нас доньки, Вишневському руки розв'язує, так? Швидше, не зовсім руки, правда? Він вирішив, що я нікуди не подінуся. Буду терпіти і мовчати. Або що? Думає, що назад усе тепер повернеться? Дурочка-дружина буде тільки тим і займатися, що затишок йому сімейний створювати? З дівчатками займатися. Одяг йому підбирати і обіди-вечері готувати? Сім'я ж для цього, так, Кір? Так ви обидва вважаєте? А пристрасть у вас там. На стороні!

   - Христина. Ніхто про таке не говорить.

   - А дитину він свою куди дівати збирався?

   - Я прошу тебе. Просто. Дай йому шанс. Поговори з ним, гаразд? Просто спробуй почути!

   - Він мені вже сказав, Кір. Дуже багато чого сказав. У мене галюцинації, виявляється, з'явилися. До чого ще він може домовитися? А мені здавалося, що я знаю свого чоловіка, і... Чорт. Ти не повинен усе це слухати, правда? Просто передай йому, що я бачити його не хочу. Не збираюся. І нехай не намагається мною маніпулювати.

  - Він не намагався. Кріс.

   - Ага! А не заради цього, ще скажи, він дівчаток привіз! Прекрасно ж я все розумію. Ми ніколи їм не говоримо ні про хвороби, ні про проблеми!

   - Він підступитися до тебе намагався. Але не маніпулювати. Просто... Ну як до тебе інакше підійти?

   - Іди, Кір.

   Мені здається вже, що він не піде. Вічно стоятиме над душею, поки я Вишневського так і не вислухаю.

   - Мені одній побути треба. Розумієш ти це?

   Він нарешті киває. Виходить.

   - Христина, - кидає вже на порозі. Взявшись за ручку дверей.

   - Артур мій друг. Але ти мені теж як рідна. Якби я думав, що він із тобою збирається вчинити підло, ніколи б не прийшов за нього говорити.

   - Адже ти мене тоді втішав, Кір, - кожне слово віддає гіркотою. - Витягав із тієї моторошної депресії. Я ж ледве з розуму тоді не зійшла, так за нього переживала. Скажи мені зараз. Правду. Ти знав? Що він тоді? З іншою?

   - Ні, Христино. Не знав. Розумію, тобі зараз здається, що навколо одні зрадники. Але я слово тобі даю. Я й гадки не мав. І від себе скажу. Так буває. Нічого вона для нього не означає. Якби значила, він би до тебе одразу прийшов. А так... Це просто помилка.