2.3

- Христино, як ви почуваєтеся?

   Алла сама приходить перевірити, як я.

   - Усе гаразд.

   На диво, я й справді почуваюся непогано.

   - Голова більше не паморочиться. Живіт не тягне. Тільки от спати весь час хочеться.

   - Хм. Тиск у нормі. Інших причин бути не може. Хіба що стрес. І ви, можливо, погано спите вночі.

   Так. Стресу і безсоння мені вистачає!

   А ще насправді мені хочеться ще побути тут. Бо я й гадки не маю, що робити далі!

   Жити з тим, хто мене зрадив, я не збираюся!

   Але прекрасно розумію, що з розлученням будуть проблеми.

   І не тільки тому, що мій чоловік - прокурор столиці, а  найкращий столичний адвокат - його друг.

   Все ж таки під час вагітності та ще рік після народження дитини розлучення неможливе за законом.

   А ще в нас двоє дітей. Який обожнюють свого батька!

   І як мені з усім цим бути?

   - Алла Михайлівна. А та дівчина, яка зі мною в палаті лежала. Її вже виписали?

   - Вибачте, Христино Валеріївно. Але це лікарська таємниця. Ви самі маєте розуміти.

   - Адже ви прекрасно все розумієте, правда? Обіцяю. Я не стану влаштовувати скандал. Мені просто дуже важливо знати...

   - Ні, її не виписали. Перевели в іншу клініку. Але я не думаю, що в неї взагалі там щось серйозне.

   Киваю, стискаючи кулаки.

   Алла дивиться на мене зі співчуттям. Значить, вона все розуміє.

   - Який у неї термін?

   - Христина...

   - Я ж не так багато прошу. Уявіть себе на моєму місці.

   - Два місяці. Рівно.

   Киваю, заплющуючи очі.

  Боляче. Як же це боляче, Господи!

   - Вам вечерю зараз принесуть. І цілий глечик м'ятного чаю. Вам дуже потрібно відпочити, Христино. Заради вашого малятка. Потрібно. Вона найголовніше. А решта... Не так уже й важливо, коли йдеться про нове життя.

   - Алла. Ще одне запитання. Коли мене сюдит привезли, ви телефонували моєму чоловікові?

   - Ні, - хитає головою, а потім бачу, як у її очах спалахує розуміння.

   - Вибачте, Христино. Але... Ми не дзвонили. Я впевнена була, що це ви...

   - Зрозуміло. Дякую за правду.

   Про решту питати навіть і не потрібно.

   На всі сто відсотків упевнена, що Артур мене перевів в іншу клініку рівно коли привів сюди цю свою... Погань.

   Трохи менше, ніж півтора місяця тому.

   А казав, що та клініка просто краща!

   Я довго лежу, просто дивлячись у стелю.

   Сухі очі. У них чомусь немає жодної сльозинки.

   Навіть шкода. Якби я змогла виплакатися, мені стало б легше.

   Мій. Чоловік. Чоловік, якого я любила. Якому вірила беззастережно.

   Прокурор столиці.

   Настільки чесний і принциповий, що занадто багатьом він заважав. Саме за свою чесність!

   А мені, виходить... Мені він так цинічно брехав!

   Цинічно й жорстоко... Весь цей час!

____________________