2.2

  Нагадую собі, що думати я маю насамперед про дитину. Це найважливіше.

   Тому прошу принести мені м'ятний чай.

   Щось більш серйозне із заспокійливого зараз було б надто великим ризиком.

   Але мене навряд чи заспокоїла б і кінська доза таблеток!

   Вирушаю на потрібні процедури.

   Мене ще раз оглядають. Беруть якісь додаткові аналізи.

   - І пам'ятайте, Христино Валеріївно. Ніякого стресу. Він вам просто протипоказаний. Прогноз гарний, ще всього кілька днів потрібно поспостерігатися і можна додому. І навантажень фізичних теж ніяких. В ідеалі виїхати б вам за місто. І гуляти потроху. Але теж без особливих навантажень.

   - Спасибі, Алла Михайлівна.

   Усе ж ця лікарка мені подобається.

   Вона всі вагітності мої вела.

   Думаю, її образило те, що я вирішила перейти в іншу клініку.

   Але вона все одно залишається професіоналом.

   - Зараз обід буде, а після вам добре було б поспати.

   Киваю. Так. Усе для дитини

   Про решту буду думати потім.

   - Я піду тоді? Якщо ми закінчили?

   - Одну хвилину. Вас Діна проведе. До палати. Ваша медсестра.

   - Алло, ну що ви. Не варто. Я точно не заблукаю. Скільки разів тут у вас бувала!

   - Ваш чоловік дуже турбується про вас. Дуже просив. Щоб ви без супроводу не ходили нікуди. Переживає, що ви знову можете втратити свідомість.

   - А ви? Ви не переживаєте?

   - Не бачу приводу для таких побоювань. Тиск у нормі. Тож несподіванок бути не повинно.

   Ось же!

   Руки самі в кулаки стискаються!

      Так у мене підвищений зараз буде тиск, а не низький!

   Такий, що просто зараз і зашкалить!

   Виходить, Артур, як і завжди, прорахував кожну дрібницю.

   Не просто свою коханку в іншу палату перевів.

   А вирішив до мене приставити конвой. Щоб я випадково цю його Лізку не знайшла?

   Усе він прекрасно прорахував. Тим паче, раз у лікаря до мого стану питань немає, причина тільки в цьому!

   Але я не сперечаюся. Усе, що мені потрібно, я вже й так побачила.

   Знайомитися з його Лізкою я точно не збираюся! Мені вистачило і першого знайомства.

На останні шанси на те, щоб заспокоїтися і пообідати, а потім поспати, розвіюються геть!

  Бо, повернувшись до палати, я застаю там Артура!

   - Що ти тут робиш?

   Щосили зберігаю крижаний тон.

   - Кріс. Ну що ти, як нерідна, а? Я поїсти тобі привіз. Риба, твоя улюблена. На пару. І пюре зі шпинату. Знаю я, як у цих лікарнях годують. Хоч вони й платні.

   - Може, ще скажеш, що сам приготував?

   - Кріс, я ж про тебе піклуюся. Та годі тобі. Давай. Сідай зручніше. Я все тобі подам.

   - Вишневський? Ти серйозно зараз? Чи ти думаєш, раз дітей привіз, то я відразу розтанула? Усе забула? Ні чорта не змінилося. І повір. Я зараз ще дуже сильно стримуюся. Бо єдине, чого мені хочеться, це розмазати все це пюре по твоїй фізіономії! Міг би й здогадатися, що я не збираюся тебе більше бачити! Чи тобі наплювати на дитину? Зовсім? Ах, так. У тебе ж інша дитина буде. Хлопчик.  Про нього ти будеш турбуватися! А мене до сказу можна доводити!

   - Христина.

   Артур виглядає... Розгубленим.

   Рідко я його таким бачила.

   Може, коли вперше йому на груди поклали наших маляток.

   - Ми сім'я. І я кохаю тебе. Що дивного в тому, що я про тебе піклуюся?

   - Ти спеціально дівчаток із табору забрав! Вони там тиждень ще мали залишатися! Тим більше, ми їх у лікарні ніколи не водили! На що ти розраховував? Що я маю розтанути? І все забути?

   - Кріс.

   Артур пробує нахилитися до мене, але я відштовхуюся.

   - Бачити тебе не можу. Хіба ти не розумієш?

   - Я люблю тебе, Христино. Ти і дівчатка - все моє життя. А решта не важлива. Хіба ти забула?

   О, так. Це був прямо девіз нашої сім'ї.

   Який ми так часто повторювали!

   Щоб пам'ятати про це.

   Особливо, коли в чоловіка така складна й небезпечна робота.

   Пам'ятати завжди, що для нас головне. Найцінніше. Що справді на першому місці.

   - Ти забув про це, Артуре. Коли вліз на цю свою...

   - Тссссссс.... Маленька. Я ж казав тобі вже. Нічого не було. Немає ніякої коханки. Нікого іншого немає! Тільки ти! Тільки ти! Завжди, Кріс!

   Ага.

   Він із мене ще й божевільну вирішив зробити!

   Хотіла б повірити, що в мене вночі галюцинації були, але на жаль. Не вийде. При всьому бажанні.

   - Іди, Артуре.

   - Кріс. Тобі треба заспокоїтися.

   - Іди, або я зараз закричу!

   - Гаразд, кохана. Я тоді пізніше приїду, гаразд?   Ти відпочивай. Приходь до тями. Я переживаю дуже. Справді. Ти для мене - все.

   Артур на диво, іде. М'яко, акуратно прикриває за собою двері.

   А його слова ріжуть наскрізь.

   Як часто я їх чула!

   І ні на секунду в цьому не сумнівалася!

   Тільки тепер вони звучать, як насмішка!

   - Христина Валеріївна. Ваш обід.

   У палату входить та сама медсестра, яка мене до неї і привела.

   - Чи, може, ви хочете чогось іншого? Я можу сказати, щоб вам персонально приготували.

   - Не варто.

   Гречка і курка теж непоганий варіант. Хоча мені зараз узагалі байдуже. Смаку я точно не відчую.

   Ніякого, окрім гіркого смаку зради.

   - Може, я побуду поки що з вами? Я можу вам почитати, якщо хочете.

   - Ні, дякую. Я хотіла б просто побути сама.

   Бачу, що вона сумнівається. Явно намагається залишитися.

   Тому дивлюся на неї впевнено. Так, що медсестра лише киває і залишає мене нарешті саму.

   Хм.

   Це теж Артур «попросив»? Щоб мені казки читали? Чи...

   Здогадка спалахує.

   Я підходжу до вікна, і...

   Дивлюся на те, як Артур тягне  по двору цю свою Лізу.