1.3

Тихенько зачиняю двері палати.

   Притискаюся до стіни.

   Серце працює, як насос.

   Важко дихаю, втираючи з чола піт.

   Боже!

   Як же мені зараз хочеться повірити!

   У те, що мені й справді наснилося, як мій чоловік вихором прилетів до іншої! До вагітної іншої!

   Адже це мій Артур.

   Він мій, а я - його.

   Скільки разів ми це повторювали!

   Ми ж...

   Ми як одне ціле, мені завжди здавалося, були. Як один організм. У якому кожен був продовженням іншого. Ідеально його доповнював!

   Хіба може права рука зрадити ліву? Взяти й вибрати собі іншу руку?

   Але я відштовхуюся від стіни.

   Не повертаюся до сходів, щоб повернутися на свій поверх. У свою палату.

   Іду далі коридором. Огинаю ще один поворот, і...

   - І з чого ти взяла, що він розлучиться, м? Бачила, як він до дружини своєї полетів? Одразу ж про тебе і твою дитину забув. Не бачив нічого, крім неї! Усю лікарню на вуха підняв! А тебе мало з палати потім не викинув.

   Одна з дверей палат прочинені.

   Звідти виходить яскрава смужка світла. Така яскрава, що ріже очі.

   І голос. Той самий противний голос.

   Який якщо і буде мені сниться, то тепер у кошмарах!

   - Але він до мене примчав, а не до неї, мам. Чи ти не зрозуміла? Вона до нього додзвонитися не могла. Для неї він поза зоною був. А заради мене всі свої справи кинув! А ти знаєш сама, як він зайнятий.

   - І що? Як її побачив, на тебе навіть і не подивився.

- Нууууууу. Не все ж одразу. До дружини він звик. Не так просто відразу все обрізати. Зате він в окрему палату мене перевів. Тут умови дивись які. У сто разів кращі! Бачиш. Уже як про мене піклується! А якщо я йому ще й сина народжу! Кожен мужик мріє про сина. А ця клуша йому одних дівок народжує. І знову в неї дівка буде. Це якщо буде ще. Вона он дивись, яка слабка. Зніжена серпанкова панночка. Щойно щось - одразу непритомніє. Ну кому така потрібна дружина? Тим паче, такому, як він! А я кров із молоком! І дитинка міцна буде! Не малохольна, як від його дружини!

   - Тут ти права, Лізка. Кожному мужику сина подавай. Спадкоємця. Дівки їм зовсім не цікаві. Але ми ж не знаємо ще, хто в тебе народиться.

   - Хлопчик буде. Я прям відчуваю. А ще я впевнена, що вона, раз така квола, його на голодному пайку тримає. А в мене з цим усе гаразд. Мене навіть не нудить. Ну, ти розумієш, про що я. Мужики від цього такий кайф ловлять! До речі, привези мені той халатик, що ми вчора вибирали. Прозорий із мереживом. Тепер же в мене окрема палата. Він обов'язково завтра приїде. Треба бути у всій красі. Особливо на тлі тієї його, малахольної. Ублажу його так, що іскри з очей полетять.

   - Тобі хворою прикидатися треба. Забула? Щоб він переживав і піклувався.

   - Одне іншому не заважає. Ублажу, а потім звалюся на ліжко. Живіт потягне. І кайф отримає свій, і попереживає за мене і малюка. Подай мені планшет. Пора вже будинок нам із майбутнім чоловіком підібрати. Той-то він, звісно, дітям і дружині залишить. А у квартирці, яку він мені дав, ми ж утрьох тулитися не будемо.

   - Дивись, Лізка, як би не вилетіти в трубу.

   - Не вилетимо. Скоро так заживемо, що кожний місяць на моря літати будемо! Він же багатий, мам. А влади в нього скільки! Для сина і його матері нічого не пошкодує!

   Я відступаю.

   Ноги не гнуться.

   Просто переставляю їх, як робот.

   Квартира в них, значить. Із Лізкою цією.

   Артур і справді жив увесь цей час на дві сім'ї?

   Як подумаю про те, як вона його ублажати завтра буде, одразу блювотний позив скручує. І огида.

   А скільки разів ублажала так вже? Не нудить її, треба ж!

   Я таких пестощів не люблю. Хоч Артур ніколи й не вмовляв мене. Кілька разів попросив, але я відмовила. Більше ми до цієї теми й не поверталися.

   За цим він до неї ходив? Цього йому не вистачало в нашому житті?

  І ось це стало для нього важливішим, ніж наші шість років шлюбу? Кохання? Довіра? Сімейний затишок, над яким я так старалася. Наші доньки?