Розлучення. Інша чекає від тебе дитину

1

- Ти акуратніше не могла? Обережною треба бути, Лізо! Ти ж сама прекрасно розумієш, що ця вагітність для тебе золотий шанс! Ти берегти її повинна, а не по підвіконнях стрибати, вікна мити!

   - Та нормально все в мене з дитиною, мам. Не виїдай нам обом нерви.

   - Ага! Не виїдай! Ти розумієш хоч, що буде, якщо ти дитину втратиш? Усе зірветься!

   - Мамо, я спеціально. Нехай він походить до мене тепер у лікарню. Подбає. Це ж важливо. Полюбить дитину, поки переживатиме за неї і за мене.

   - Спеціально! Дурна ти! А якби втратила дитину, а? А хоча ти молодець, звісно. Нехай ходить. І піклується. Правильно ти все робиш, Лізок. Тільки акуратніше треба бути.

   У голові гуде. Скроні пульсують.

   Згадую. Я їхала в торговий центр. За кермом була. Сама.

    Раптом перед очима чорні цятки почали спалахувати.

   І низ живота потягнуло.

   Що далі?

   Ах, так.

   Я з'їхала. На узбіччя. Припаркувалася.

   Сама набрала швидку. Після сказала їм адресу клініки. І... Відключилася.

   Чоловікові дзвонити не стала.

   Він після важкого поранення і так ще не до кінця відійшов. Плюс стільки зараз по роботі нервувань...

   Усе ж добре буде, так?

   Опускаю руку на живіт. Погладжую.

   У руку встромлена крапельниця.

   Напевно, треба Артуру все ж сказати. Ну, або хоча б почути його голос. Стане легше. Підтримка все-таки від коханого дорогого коштує.

   Ці двоє затихають, бачачи, що я прокинулася.

   Набираю чоловіка.

   Але він поза зоною. Раз за разом.

   Гаразд.

   У нього часто так.

   Він же прокурор столиці. Важливі справи. Суди. Розслідування. Частіше в нього немає можливості відповісти на дзвінок, ніж вона є.

   Натискаю кнопку виклику над ліжком.

   За кілька хвилин заходить лікар.

   І...

   Чорт.

   Я розумію, що помилилася.

   Назвала у швидкій номер своєї старої клініки. Тут я з Селеною і з Дашенькою спостерігалася. Тут їх і народжувала.

   А ось зараз, у мою третю вагітність, Артур раптом вирішив перевести мене в іншу клініку.

   Незручно.

   - Не переживайте, Христино Валеріївно. Нічого страшного. Добре б побути кілька днів у нас. Прокапатися. І поспостерігатися.

   - Нічого страшного?

   Знову воджу рукою по животу.

   - Я втратила свідомість.

   - Ми взяли всі аналізи. Жодних патологій не виявлено. У вас не було останнім часом стресів?

   Коли в чоловіка стріляють і він потрапляє в реанімацію, а тебе навіть не пускають до нього в палату... Стрес це дуже м'яке слово, так.

   - Небезпеки для дитини немає. Але кілька днів краще провести в нас. Можемо переукласти з вами договір. Або скласти його на кілька днів. Або можете звернутися у свою нову клініку. Упевнена, вони скажуть вам те саме. Вас зараз щось турбує?

   - Спати чомусь так хочеться...

   - Ну й чудово. Відпочивайте, Христино Валеріївно. Я пізніше потім підійду.

   Прикриваю важкі повіки.

   - Слухай, ну а клуша його що? Він коли розлучається з нею збирається?

   - Не знаю, мамо. Ми поки ще не говорили. Вона ж вагітна. Тож поки що не розлучиться. Хоча...

- Ну, знаєш. Ти теж вагітна. Бий на те, що дитині батько потрібен. Чим ти гірша, ніж вона?

   Розмова, що долітає до мене, починає злити.

   Справді. Чим це вона гірша?

   Можливо, тим, що коханка, і хоче чоловіка в законної дружини увести? Ще й вагітної!

   Ось же сусідка по палаті мені дісталася!

   - Може, підмішати їй чогось? Щоб вона дитину скинула? Тоді він точно до мене піде!

   Ого. А ось це вже стаття! Треба ж. Які стерви!

   І бувають же такі, а!

   Треба буде Артуру розповісти, коли він приїде. Нехай за таке за законом відповідатимуть.

   - Та як ти підмішаєш, а?

   - Та легко. Можна її на розмову витягнути. З коханкою дружина зустрінеться. І непомітно в сік підлити. А можна когось підіслати до них додому. Ну, доставку ж вони напевно замовляють? І домробітниця в них точно є.  Дружина прокурора навряд чи сама по вікнах скаче, як я з ганчірками.

   - Дружина прокурора! Як звучить, а, Лізок! Скоро ти сама дружиною прокурора станеш! Повірити не можу!

   Фу, ну яка ж гидота!

   Ще й прокурорська коханка!

   Значить, хтось із підлеглих Артура.

   Це вдало я потрапила. Обов'язково потрібно розповісти і в усьому розібратися!

   - У шовках ходити будеш. Усі перед тобою стануть прогинатися! Ех, швидше б уже! До речі, та де він, твій прокурор? Ти вже тут години три кукуєш. Щось погано він піклується. Примчати повинен був уже!

   - Мам, ну ти сама розумієш. Робота в нього. Приїде, не переживай. Обіцяв. О! Зай, ти приїхав!

   Хочеться на нього подивитися.

 

Адже я майже всіх знаю з роботи чоловіка.

   Відкриваю очі, і...

   Артур? Він як дізнався?

   Хоча може, йому з клініки зателефонували. Одразу могли набрати, щойно мене доставили.

   Намагаюся піднятися назустріч чоловікові.

   Почуваюся дуже слабко. Але його лякати не хочу.

   Але...

   Артур іде зовсім в інший бік!

   Огинає моє ліжко, і...

   Прямує прямо до цієї Лізи!

   - Ми ж домовлялися. Ти вдома маєш сидіти. Я тобі навіщо домробітницю прислав?

   Рідний голос ріже прямо по серцю.

   Упевнений. Сильний. Турботливий.

   Ось про неї, значить, він буде піклуватися. Переживати.

   А для мене він поза зоною дії!

   - Артур?

   Ледве вимовляю його ім'я.

   Букви ніби дряпають горло. Стають усередині нього крижинками.

   Здається, я кричу.

   Але звук виходить дуже тихим.

   Хоча йому вистачає.

   Артур різко розвертається. Завмирає, зустрічаючись зі мною поглядом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше