Глава 21

У зал мене пропустили тільки після ретельного вивчення моєї перепустки, мене самої, шляхом обмацування та сканування спеціальним приладчиком, ну, і вмісту валізки. Сек'юріті, а їх було четверо, по два метри на зріст кожен, дуже міцні та сильні чоловіки, у чорних костюмах та сонцезахисних окулярах викликали всередині мене почуття страху, змішаного з відчуттям безпеки. Такі, якщо раптом що, повинні захистити. Хотілося б у це вірити, принаймні.

Зал, всупереч моїм очікуванням, виявився досить скромним, але просторим. Мінімалізм й діловий стиль були навіть у деталях. Високі вікна давали багато світла, гардини блакитного кольору акуратно обрамляли вікно з двох боків, зверху хвилею спускався ламбрекен.

Довгі дерев'яні столи стояли за п'ять рядів від стіни до стіни, розраховані на десять чоловік. Для всіх учасників було підготовлено папки, ручки, пляшку води. На сцені було встановлено ще один стіл та стілець, проектор, величезний екран на всю сцену, що призначався для перегляду відео-презентацій.

Я пройшла до столика у третьому ряду, на якому стояла цифра "15". Саме такий номер нам було присвоєно, згідно із заявкою, він же значився на перепустці. Я зручно вмостилася у м'якому кріслі. І озирнулася. Раз у раз я ловила на собі захоплені погляди, і мило посміхалася всім присутнім. Тут зібралися солідні джентльмени у фраках чи ділових костюмах, всі обов'язково при краватках.

Жінок, крім мене, тут не було, тому по залі постійно проносилися здивовані вигуки, перешіптування, косі й прямі погляди в мій бік. Чомусь мені здавалося, що моя потилиця та мої щоки просто горіли вогнем. В той же час усередині мене вирувала ціла буря. Я нервувала, боялася, що мене просто не запросять на сцену, не дадуть виступити, закидають яйцями та тухлими помідорами.

Поруч зі мною присів чоловік похилого віку.

- Дозволите? – спитав він, киваючи на вільне крісло поряд.

- Будь ласка, – відповіла я.

- На моїй пам'яті, ви перша дама на цьому Конгресі за останні п'ять років. Що привело вас сюди?

- Я можу дізнатися ваше ім'я, сер?

- Звичайно, вибачте, міс. Мене звуть сер Джордж Лукас.

- Місіс, – поправила його я. – Місіс Вероніка Рендолл.

- Рендолл? Федерік Рендолл – відомий вчений, ким він вам приходиться?

- Свекор, – лише відповіла я.

- Виходить, ви – супутниця Всеволода, я бачив його сьогодні вранці.

- Ні, ви помиляєтеся. Я – дружина Олександра. Сам він, на жаль, не зможе сьогодні бути присутнім, тому я його заміню.

- Як цікаво, місіс, – похитав головою чоловік, – що ж, побачимо, що ви нам приготували, лісгарці.

- Ви знаєте? – я здивовано глянула на нього.

- У Конгресі про це знають усі, моя люба. Не бійтеся, – він м'яко посміхнувся. – Свого часу створення Лісгара викликало фурор на Конгресі...

- А як же преса? – стурбувалася я. – Як вдалося уникнути розголосу?

- Преса не допускається до Конгресу. І вхід строго за перепустками, з купою захисту. Підробити їх неможливо. Молодих учених, які бажають взяти участь вперше, ретельно перевіряють. Самі маєте розуміти. Тут представляють багато секретних розробок, які поки що рано випускати в народні маси. Про них світ дізнається пізніше, на відкритих презентаціях, коли всі дослідження завершено, схвалено та є можливість запустити виробництво.

- Зрозуміло, – я кивнула.

А зал тим часом заповнився учасниками.

- Удачі вам, місіс.

- Дякую. Думаю, вона мені знадобиться.

Нам довелося переривати розмову, оскільки на сцену вийшов чоловік й всі у залі одразу замовкли.

- Це голова Конгресу, сер Вільям Мес’ю, – прошепотів сер Джордж.

- Доброго дня, друзі! Сьогодні ми зібралися на щорічному засіданні Британського Міжнародного Конгресу Вчених, де кожен із вас презентує нам свою ідею та макет з робототехніки, яка зможе у майбутньому, найближчому чи не дуже, полегшити життя всіх нас. Цього року було подано понад двадцять заявок, але після ретельного відбору сьогодні тут представлять п'ятнадцять нових винаходів робототехніки в різних галузях. Слід зазначити, що останню, п'ятнадцяту, модель подали буквально місяць тому, але ми не могли її не прийняти. Її нам презентують представники Лісгару!

Залом пролунав здивований гул, а потім пролунали гучні овації.

- Тихіше, панове. Давайте починати, – він зробив жест рукою, і в залі знову запанувала тиша. – І першим на цю сцену виходить… – він звірився з папкою в руках, – сер Ніколас Браун та його робот-домогосподарка!

На виступ та презентацію кожної моделі виділялося не більше двадцяти хвилин. За цей час складно розповісти про все, але для цього й робилася ціла папка документації та навіть фільм, який потім могли вивчати голови Конгресу для ухвалення рішення.

Я уважно слухала всіх, робила навіть позначки та дивувалася можливостям земних технологій, особливо Японії, Німеччини, Британії. Так, Лісгар йшов трохи попереду, але недооцінювати наших співвітчизників та співпланетників не варто. Наші вчені також роблять багато для розвитку технологій.