Глава 18

Наступні дні тяглися низкою, змішуючись у цілковите божевілля, у перегонах з перешкодами.

Ми збиралися в лабораторії й часто сиділи з ранку й до глибокої ночі, працювали над схемами, шукали помилки в кодах, проводили випробування – спочатку на мініатюрі, потім над моделлю, що знаходилася в лабораторії клініки.

Я, Саша, дядя Толя, Алексія та Девід – ми разом змогли зробити цього робота досконалим. Таким, що точно має викликати фурор, але в той же час його впровадження значно полегшить нелегку працю лікарів. Федерік лише контролював процес та зрідка допомагав ідеями чи порадами. Основу роботу робили Сашка, Девід та дядя Толя. Вони втрьох останній місяць жили лише цім проектом. Сашка передав інші своїм колегам та цілком то повністю присвятив себе відновленню програми управління та її доопрацюванню, прописував нові коди та команди.

Чоловіки дійсно було однією командою, захоплено працюючи над своєю мрією. Я пишалися ними трьома. Я раділа, що можу бути частиною цієї команди, адже й мої ідеї вони використали, додавши у механічний голос робота нотки турботи та співчуття.

Й ось нарешті, коли до початку Конгресу залишався тиждень ми закінчили всі випробування й готові були від початку та до кінця, від першого до останнього гвинтика представити нашого Механічного Доктора Рендолл, як назвав його Сашко, вченим Землі. Заявку на участь у Конгресі надіслали і, отримавши позитивну відповідь, стрибали мало не до стелі. В нас вийшло! Тепер справа за презентацією. Дуже сподіваюся, ми встигли раніше за тих, хто хотів видати наші ідеї під своїм соусом.

Девід довго не погоджувався, що винахід буде названо прізвищем королівської сім'ї. Я не знаю, чому йому було так принципово назвати робота своїм ім’ям. Адже, наскільки я знаю ідея створення робота належала саме Сашку. Це було не схоже на привітливого Девіда. Лише під натиском мого дядька й Федеріка він здався. Йому нагадали, що так було завжди: ім'я Лісгара представляла на Конгресі правляча династія, хоча вченим, які беруть участь у розробці, не заборонялося назвати свою модель власним ім'ям. Однак таке траплялося вкрай рідко.

Прибути до Лондона було вирішено за два дні до початку засідання, аби встигнути адаптуватися до земного ритму життя.

На Конгрес ми мали їхати вчотирьох — я, Сашко, Девід та дядько Толя.

До речі, дядько примудрився випросити собі відпустку та після презентації мав намір з’їздити додому. Федерік нічого не мав проти та відпустив, взявши слово, що той повернеться назад. Я теж маючи нагоду хотіла попросити Сашку про це, але вирішила, що краще це зробити після успішної презентації нашій моделі.

Від Ілми та Всеволода за цей місяць не було звісток. Місце їх знаходження з'ясувати не вдалося, хоча для цього були підняті на ноги та на вуха всі спецслужби Землі на прохання Федеріка. Найімовірніше, вони жили за іншими документами, під чужими іменами.

Король Лісгару був надзвичайно злий на старшого сина та спадкоємця й навіть подумував над тим, щоб не допустити зрадника (так, саме так він відгукувався про спадкоємця) до престолу. Сашка був не в захваті від цього рішення, адже у такому випадку саме йому довелося б зайняти посаду Короля після батька. А він цього не хотів.

- Сину, я маю намір саме тобі передати трон після вашого повернення с Лондона, – завів розмову Федерік напередодні нашого від’їзду.

- Батьку, ми вже обговорювали цю тему. Я маю безліч цікавих проектів, але відповідати за все, що тут відбувається, я поки що не готовий… Та й ти ще повний сил…

- Я багато чого зробив для Лісгару та науки, у тому числі для її розвитку на Землі. Я хочу спокійної старості, – пояснив він сину своє рішення. – Можливо, поїдемо з мамою десь на острови, чи в гори. Подалі від цивілізації…

- Ти серйозно, батьку? – перепитав Сашко. Я теж із подивом дивилася на Короля. – Ти стільки років посвятив робототехніці, щоб повернутися назад, у середьовічя?

- А до чого тут середньовіччя? – здивувався Король. – Я хочу просто відпочити від прогресу. Хочу відчути: як це жити серед природи.

- Я все ще думаю, що ти жартуєш, – не вірив Сашко, що його батьки серйозно готові відмовитися від всіх своїх розробок, винаходів та піти жити в дику природу.

- Добре, сину. Поговоримо про це ще раз, після Конгресу. Обіцяй подумати над моєю пропозицією.

- Гаразд, обіцяю.

- Успіху вам, діти, – король обійняв нас по черзі. – Я вірю у вас.

Він вийшов з наших апартаментів, але я все одного нервувала. Не просто так він про це говорить. Невже йому щось відомо про Ілму та Всеволода, але нам поки про це не говорять?

- Кохана, з тобою все гаразд? – Сашка відірвав голову від монітора ноутбука, дивлячись на мене. Я ж сиділа на дивані навпроти нього й крутила в руках міні-лікаря, постійно запускаючи механізм і спостерігаючи за точністю його рухів. Робот працював бездоганно.

- Так, все добре. Але я все думаю, де вони й що роблять? Ілма та Всеволод, що як вони…

- Здалася тобі ця парочка, – пробурчав Сашка, підійшов до мене та сів поруч, обійнявши мене за плечі. Я присунулася ближче, влаштувавши голову на грудях.

- Їх так й не знайшли. Я переживаю, дуже боюся, що вони випередять нас...

- Не посміють, не зможуть й не встигнуть, – спокійно відповів Сашко. Але я відчувала, як сильно б'ється в його грудях серце, я знала, що він переживає не менше, ніж я, просто не показує виду. А ще так само хвилювалися й всі інші учасники команди. – Як ти? Як малюк? – перевів розмову на іншу тему чоловік.