Глава 14

Як ми дісталися наших апартаментів, я не пам'ятаю, але опинившись у вітальні, я зрозуміла, що не просто так мене мучили неприємні передчуття.

Сашка лежав на дивані, без ознак дихання, одна його рука була опущена, сорочка розстебнута. На столі стояли дві чашки з недопитою кавою. Ілми ніде не було видно.

- Сашко! – кинулася до нього, – Сашко, що з тобою? – Схилилася над ним, обливаючись сльозами.

- Вероніко! Відійди! – гаркнув Девід та відірвав мене від коханого. – Твої сльози йому не допоможуть. Дзвони дядькові та Алексії. Нехай візьмуть реанімаційний набір.

Я гарячково закивала, витягаючи телефон й набираючи номер дядька. Девід тим часом намагався привести Сашка до тями за допомогою методів невідкладної допомоги.

- Дядьку Толю, Сашка непритомний, – пролепетала я.

- Де він? – спитав він стриманим тоном.

- У наших кімнатах.

- Зрозумів.

- Набір реа...

Але в телефоні вже почулися гудки.

Я набрала Алексію.

- Реанімацію до мене, швидко, – знайшла в собі сили сказати я, перш ніж сили остаточно покинули мене, і я впала на підлогу.

***

Я прийшла до себе в своєму ліжку, в спальні. В руку була вставлена ​​крапельниця. Що сталося?

Поруч сиділа Алексія й тримала мене за руку. Я обвела поглядом кімнату. Біля вікна, спиною до мене, стояв Федерік, батько Сашка. Що відбувається?

- Як Сашко? – Сипким голосом запитала я. – Що з ним? Де він?

- Тс-с, – притиснула палець до губ подруга. – Тобі не можна хвилюватися, і лише міцніше стиснула мою руку. Вона була дуже блідою, очі червоні та розпухлі.

- Це ще чому? Я хочу знати, що з моїм чоловіком... Що вона зробила? – Наполягала я, хоча будь-який мій рух гострим болем віддавався внизу живота.

- Ніко? – обернувся Федерік і за два кроки опинився поруч. – Як ти почуваєшся, дівчинко моя?

- Добре. Як Сашко? – не відставала я.

- Він в порядку, – відповів Федерік, але чомусь відвів погляд.

- Ви впевнені? – Мені було неспокійно й здавалося, що мені чогось не розповідають.

- Так, Ніко. Впевнений. Він живий. Це головне. Нам вдалося нейтралізувати отруту, яку йому підлили в каву.

- Ілма, – тільки й сказала я. – Це вона... Знайдіть її.

- Ми знаємо. Але Ілма зникла із замку. І що найдивніше зник і мій старший син, Всеволод.

- Вона комусь дзвонила. Я чула... – прошепотіла я.

- Ніко, дівчинко моя, ми дуже тебе просимо, всі питання потім. Тобі не можна хвилюватись. Я особисто займаюсь її пошуками. Ми вже надіслали пошукові сигнали, але їх телефони відключені, і поки що все марно. Пошуки ні до чого не приводять.

- Скільки вже минуло часу?

- Доба.

Я застогнала. Доба, цілу добу я лежу тут, а Сашка... – на мої очі навернулися сльози.

- Де Сашко?

- У сусідній кімнаті, з ним Еліфія та Девід.

- Він прийшов до тями?

- Поки що ні, але прогноз хороший...

Я розплакалася. Сашко!

- Ні! Не може бути... Ти не можеш...

- Тихіше, - шепотіла Алексія, - даремно ми тобі сказали...

- Я хочу до нього... Пустіть, - я спробувала висмикнути крапельницю і встати. Але мені не дозволили.

- Лежи, тобі не можна вставати, – суворо сказала Алексія.

- Але чому?

- Ти – вагітна, і в тебе загроза викидня, – набравши повні груди повітря, відповіла вона. – Не слухатимешся, втратиш дитину.

- Що? Але як?

- Як? – хихикнула вона. – Хіба не знаєш, як це буває?

- Я не те мала на увазі, - відмахнулася я, прикладаючи руки до живота. – У нас буде малюк. Неймовірно... Я посміхнулася.

- Я радий за вас, - лагідно відповів Федерік. – Бережи себе. І відпочивай. Із Сашком усе буде добре.

- Дякую, – відповіла я.

- Я радий, що ти прийшла до тями, це хороші новини. Я піду, перевірю, як там син. Та й справ ще багато. Але якщо раптом що - дзвони і не соромся.

Я кивнула. Федерік ще раз тепло посміхнувся і вийшов із кімнати.

***

Добою раніше

Ілма увійшла грайливою ходою до кабінету Сашка з тацею, на якій стояли дві чашки кави. Він сидів за столом та водив пальцем на сенсорному екрані свого ноутбука. Від комп'ютера тяглися USB-проводи до невеликої моделі робота-хірурга, який починав рухатися, пищати, або блимали індикаційні лампочки на його грудях.

- Вітаю! - Вона поставила на край столу тацю, розправила своє волосся і прочинила комір блузи. - У тебе жарко... - вона підійшла зі спини і почала масажувати його плечі.