Глава 7

Сашко торкнувся його, і екран спалахнув блакитним світлом. З-за ширми викотився робот — він більше нагадував формою сніговика, тільки весь із білого металу, його очі світилися блакитним світлом. Механічний голос заговорив із нами:

- Ласкаво просимо, о, закохані! Я радий зафіксувати ваші стосунки. Пройдіть до табло та заповніть таблицю.

Сашко підвів мене ближче, і я побачила на екрані звичайну базу даних. У новому вікні потрібно було ввести наші персональні дані, освіту, захоплення, наявність шкідливих звичок, а також пройти невеликий тест з питаннями про наше ставлення один до одного.

Потім потрібно було прикласти великий палець правої руки на спеціальну панель, з лівого боку монітора, яка зняла відбиток і додала його до вже введених даних. Я мовчки робила все, що потрібно. Такої дивної церемонії я ще не бачила. Але найбільше мене вразило інше.

Як тільки ми внесли всі свої дані, на моніторі з'явилося синє колечко та напис: «Будь ласка, зачекайте. Ми обробляємо ваші дані».

Ми відійшли на крок назад, міцно взявшись за руки. У мене від хвилювання серце вистрибувало з грудей. Все це було настільки мені незвично й так не схоже ні на що, про що я знала раніше, що в мене сил не було навіть спитати про щось. Для Сашка теж це було в новинку. Він також переживав, і це я бачила.

Робот увесь цей час мовчки спостерігав за нами, навіть не дзижчав.

Коли екран пікнув, робот знову ожив:

- Вероніка та Олександр Ренделл, ваша пара внесена до списку сімей Лісгара. Вітаю! Рівень довіри один до одного: 80%. Чуттєвість: 100%. Сумісність пари (загальна): 90%.

Порада: Вам необхідно більше довіряти один одному, тоді рівень сумісності може досягти абсолютного максимуму.

Ваш сімейний союз схвалений і не може бути розірваний без вагомих причин або передчасної смерті.

Він дзижчав і роздрукував свідоцтво про шлюб, де значилося все вище озвучене ним.

- Візьміть документ, – простягнув його нам. Сашко взяв папір і скрутивши його рулоном, прибрав у внутрішню кишеню піджака.

- А тепер простягніть мені ваші праві руки долонями вгору.

Я дивилася на Сашку із непорозумінням, але він лише кивнув та сильніше притиснув мене до себе вільною рукою.

Рука механічної машини зі скрипом виїхала вперед, на кінчику був закріплений олівець-грифель. Робот акуратно вивів на моєму зап'ясті серце з літерами «ОВ» у середині, потім так само вивів на зап'ясті Сашки.

Болю я не відчувала, скоріше легке лоскотання.

- Все. Тепер можете поцілуватись.

Олександр міцно мене обійняв та припав до губ, ніжно цілуючи.

- Будьте щасливі, та дякую, що скористалися нашими послугами.

Робот розвернувся та виїхав за ширму.

- І це все? – здивувалася я, коли ми залишилися самі.

- Все.

- А обручки?

- Тут немає обручок та інших прикрас. Все зовсім інше, не як ти звикла бачити на Землі.

- Я чекаю, коли ти нарешті мені все розкажеш. Нам навіть робот сказав, що треба підвищувати рівень довіри, – засміялася я.

- Підвищимо. Обов'язково. А тепер рушаємо до гостей, вони, напевно, зачекалися!

У холі оркестр грав романтичний марш на скрипках, що привело мене до стану неймовірного захоплення. Я відчувала трепет, хвилювання, страх і захоплення, любов всепрощаючу та нескінченну ніжність... Дивно, як скрипка може так проникати в глибину душі, викликати такі емоції! У мене навіть на очі сльози навернулися.

Ми закружляли на танцполі в першому повільному танці, дивлячись один одному в очі, слухаючи наші серця, які билися зараз в унісон. Нас оточили широким колом, стежили за нашими рухами, затамувавши подих. Я не звертала уваги ні на кого із запрошених, тим більше нікого з них я не знала.

Музика стихла, пролунали гучні захоплені оплески.

Мене дуже бентежило велика кількість запрошених гостей, яких було не менше ста осіб. Я не звикла до таких урочистостей, більше того, я не захотіла такого святкування на Землі, мені було дуже ніяково зараз. Але Сашко міцно тримав мене за руку, постійно шепочучи на вухо:

- Нічого не бійся, ми скоро втечемо.

Першими нас привітали його батьки. Вони тепло нас обійняли:

- Ми раді за вас молодята, будьте щасливі! І завжди слухайте та чуйте один одного! – Побажав нам Федерік.

Він поводився цілком вільно, по-свійськи, що зруйнувало мої стереотипи та уявлення про королівську родину та титули. Єдине, що мене бентежило – навіщо в технічному світі тримати прислугу, яка снувала по залі сюди-туди, якщо її спокійно можна замінити роботами?

Стіл був тут фуршетний. Уздовж довгої стіни стояли столи, на яких було безліч легких закусок та напоїв. Решту місця відведено під танці.

Після привітань батьків Сашко підвів мене до невеликої компанії молодих хлопців та дівчат, серед яких була та дівчина, яка мені не сподобалася.

- Сашко! Вітаю, брате! – один із хлопців поплескав його по плечу.