Глава 5

Я залізла з ногами на широке підвіконня та дивилася у вікно. Воно виходило до саду. Фруктові дерева, гравійні доріжки, лавки та вазони з квітами. Все красиве, доглянуте та зелене. Відразу відчувається, що сад має турботливого господаря. Пташки пурхають з гілки на гілки та співають свої трелі один одному. Зелені та сині, схожі на хвилястих папужок, я мимоволі посміхнулася й змахнула сльозинки. Тяжкість з душі нікуди не поділася, продовжувала тиснути і пригнічувати. Злість минула, залишилося нерозуміння й сум'яття. А ще кохання... Кохання, яке спалювало вщент мою душу, любов до Сашка. Мене тягнуло до нього, незважаючи на всю агресію на нього через обман. Я згадала нашу зустріч, наші прогулянки... Сиділа і обливалась сльозами, виплескуючи назовні усі свої почуття, свій біль.

Я так і не вирішила, чого я хочу та чи можу зрозуміти та пробачити вчинок Сашка.

Трохи заспокоївшись, я перевела погляд на кімнату.

Вона була досить просторою й більше була схожа на кухню-студію. М'який кутовий диван з купою подушок-смайликів, на якому ми кілька хвилин тому сиділи із Сашком. Перед ним низький скляний стіл, у дальньому кутку розташувалися шафки. З цієї кімнати виходило ще три двері.

Цікавість взяла гору, та я пішла досліджувати приміщення більш ретельно.

Шафки справді виявилися кухонними, в них виявився посуд — тарілки, чашки, келихи, склянки, виделки, ложки та інше начиння.

На одній із поверхонь була вмонтована сенсорна плита. Я бачила подібні й у наших магазинах. Я знайшла також міні-бар, хоча правильніше назвати його максі-бар, з величезною колекцією вина. Деякі назви були мені знайомі, тому що зроблені на Землі. З кухні вели двері до просторого кабінету. Тут стояв чорний стіл. На ньому лежали акуратно складені папери, ноутбук, якісь папки та книги. Я покрутила їх у руках, погортала, але не зрозуміла про що вони, тож поклала на місце.

Була тут і шафа, і металевий сейф із кодом, але нічого з цього не зацікавило мене. Я вийшла, зачинивши двері.

Ще одні двері біля самого входу вели у ванну кімнату. Вона виявилася дуже просторою. Підлога, стеля та стіни зроблені у бежевих тонах. На гачках висіли халати, на спеціальних поличках складені акуратною стопочкою рушники. Величезна ванна кімната з гідромасажем привернула мою увагу. Я торкнулася крана, відразу потекла вода, зі спеціальних отворів вилилося трохи піни, а потім все приміщення наповнилося приємною повільною мелодією. Я повільно розстебнула блузку, маючи намір прийняти ванну і добре розслабитися після пережитого шоку.

- М-м-м, мені подобається, як ти це робиш, – голос Сашка змусив мене здригнутися. – Алексіє, зайди через годинку, будь ласка. Я знайшов її.

- Слухаюсь, Ваше Високосте, – пролунав голос дівчини, а потім грюкнули двері.

- Ти налякала мене, рідна, – він наблизився, обійняв мене за плечі, допомагаючи зняти блузу.

- Сашко, ти повернувся? – безглуздо запитала я, не наважуючись повернутися.

- Невже ти думала, що дозволю тобі надовго залишитись на самоті? Я привів тобі помічницю, як і обіцяв...

- Ти говорив, що тебе не буде дві години...

- Так і є. Минуло вже півтори. Ми прийшли трохи раніше і дуже злякалися, що тебе немає в кімнаті.

- Я й не помітила... Швидко у вас плине час...

- Так само як і на Землі. Тільки з різницею о дванадцять годин.

- Ого, треба ж батькам зателефонувати! Вони хвилюються! – схаменулась я.

- Ніко, там зараз глибока ніч, потім наберемо. – Сашко вже погладжував мене по оголених грудях однією рукою, а іншою міцно притискав до себе, не залишаючи мені жодної спроби втекти.

- Кохана, – прошепотів він.

Мене мучили сумніви. З одного боку, ще зовсім недавно я хотіла втекти, злилася на нього через обман, а зараз він так близько, що майже нереально тримати себе в руках.

Чого я хочу? Я хочу бути з ним... Зараз... І нехай усі світи зачекають.

Я обернулася до нього обличчям і сама поцілувала.

- Ти пробачила мені? – Прошепотів він мені в губи.

- Цього разу – так, – чесно відповіла я.

Він підхопив мене на руки і опустив у ванну, вже повну води, потім заліз сам, просто в одязі, не перериваючи поцілунку.

Прийняття спільної ванни помітно мене розслабило та більш-менш привело до тями. Так, я вибачила Сашка. Так, я знову йому довірилася, піддалася тим трепетним почуттям, які все ще жили в мені. Я кохаю його, не зможу без нього жити. І незважаючи на те, що розум все ще бив тривогу, серце і душа тяглися до нього.

- Ніко, – легкий поцілунок у скроню. Саша допоміг мені вибратися з води і загорнув у халат, а сам обернувся рушником. – Нам треба збиратися, батьки зібрали півсвіту гостей.

- Нам точно треба туди йти? – про всяк випадок уточнила я.

- Ну звичайно. Це ж наше свято. До того ж, це у твоєму світі ми офіційно розписалися, а тут – ні. Ми уклали шлюбний контракт на Землі, який оберігає наші стосунки та права і там в тому числі, а тут існує ціла церемонія... Сподіваюся, ти ще не передумала бути моєю дружиною?

- Знаєш, мені треба подумати, – насупилась я, прокручуючи обручку на своєму пальці.