Глава 2

- Гірко! Гірко! – Кричали нам, а ми продовжували цілуватися.

Від помпезного святкування з цілим рестораном гостей, тортом та салютом ми відмовилися відразу, вважаючи це зайвою тратою грошей.

Сашко замовив романтичну вечерю на яхті для нас двох, щоб цей день запам'ятався нам назавжди.

Я кинула дівчатам свій букет перед будівлею РАЦСу. Його спіймала Маринка, моя найкраща подруга, і з вереском кинулась мені на шию.

- Вітаю! – я обійняла її.

Ми прогулялися після розпису бульваром, зробили багато красивих знімків та відеороликів, гості поступово стали прощатися й розходитися, та й нам вже кортіло залишитися наодинці.

Мої батьки розцілували нас, й ми з Сашком сіли в прикрашену стрічками та кульками білу машину, вирушивши в порт, щоб насолодитися товариством один одного на яхті.

- Нарешті ми знову самі, – розстебнувши та знявши піджак, промовив Саша.

- Так, – погодилася я, притискаючись до нього.

Ми поєднали наші руки, на яких проблискували золоті обідки обручок, з химерним плетінням та дрібними алмазами. Зсередини кожної з них було вигравіровано наші імена та дата весілля.

- Кохаю тебе! – чоловік ніжно дивився на мене.

- І я кохаю тебе, дужче за все на світі.

- Сонечко моє, – він нахилився, щоб поцілувати мене, а я обхопила його за шию руками, притискаючись всім тілом. Сукня трохи заважала.

- Потерпи трохи, вже майже приїхали, – прошепотів мені на вухо Сашко.

Вечір червня був теплим й приємним. Яхта, яку сьогодні прикрасили рожеві та білі кульки, погойдувалася на хвилях біля причалу. Звідти долинала гарна повільна музика.

- Ласкаво просимо на борт, Олександре і Вероніко! – нас привітав капітан цього маленького судна, одягнений у білу урочисту форму.

- Доброго вечора, Вікторе, дякуємо, - кивнув мій вже чоловік.

- Яхта готова, ми всі перевірили, – промовив капітан й вручив Сашку ключі.

- А він хіба не керуватиме їй?

- Ні, керуватиму я. Ти ж не хочеш, щоб, крім нас, хтось ще був на борту?

Я лише мотнула головою у відповідь.

- Трохи лячно.

- Тобі нема чого боятися, кохання моє. Ми відійдемо трохи від берега та кинемо якір. І взагалі вона на автопілоті йти може. Ходімо, сміливіше.

Він допоміг мені підвестися на борт.

- Щасливої ​​дороги! – побажав нам капітан.

Ми підійшли до штурвала, і Сашко впевнено вивів яхту з порту у відкрите море. Вітер дмухав у обличчя, летіли солоні бризки, а я тішилася життям і насолоджувалася цією поїздкою. Трохи паморочилося в голові.

Сашко плавно зупинив судно, натиснувши якісь кнопки.

- Все, тут ми кидаємо якір, й я весь твій! – Він підхопив мене на руки, покружляв, а потім спустив вниз сходами, у приміщення де була каюта.

Тут теж все прикрашене кульками.

Столик по центру кімнати накритий легкими закусками, салатами та фруктами, пляшка шампанського.

- Лише ти і я, – шепотів він, обіймаючи мене. – Потанцюємо?

- Так, – відповіла я, ковтаючи непроханий ком, ледве стримуючи сльози.

- Ти чого? – ніжно цілуючи в губи, спитав він. – Плачеш?

- Це від щастя, – притиснулася до нього, прислухаючись до ударів свого та його серця.

Ми сіли за столик, він розлив шампанське по келихах:

- За нашу родину! За нескінченне щастя разом!

- І за кохання до кінця життя, – підтримала я, посміхнувшись.

Ми випили шипучий напій до дна, закусили фруктами. Сашко годував мене ними з рук, ніби малу дитину. Це було так мило та ніжно!

- Ходімо зі мною, – тихо сказав він, коли ми трохи перекусили після хвилюючого дня.

- Ходімо, – легко погодилася я.

Чоловік привів мене до суміжної кімнати, де розташувалася спальня. На широкому ліжку пелюстками троянд було викладено серце.

Сашко розстебнув сорочку та відкинув її убік.

- Я так давно чекав цього моменту, кохана, – проворкував він, допомагаючи мені позбутися сукні, обережно зняв фату, закріплену в моєму волоссі, і коли я залишилася в одній білизні, дбайливо підхопив на руки, опустив на ліжко, цілуючи мене і заводячи своїми ласками до краю.

Це був мій перший досвід, але мені сподобався цей давній танець кохання, коли все тіло покривається мурашками і зводить приємною судомою, змушуючи вигинатися йому назустріч, відчуваючи при цьому неймовірні емоції, бажаючи розчинитися в ньому без залишку, стати одним, єдиним організмом.

- Ніко, рідна, – прошепотів він, коли я лежала на його грудях, втомлена, але щаслива, – кохаю тебе! Ти – моє життя!

- А ти моє! – промуркотіла у відповідь.

Ми так і заснули в обіймах один одного під шелест хвиль та морський бриз, що вривався у відчинене вікно яхти.