Глави 30-32

- 30 -

Почувши рух у передпокої, заставила себе відліпитися від стіни і пішла на кухню, щоб випити трохи води, бо від неспокійних думок язик ніби приріс до піднебіння. Зробила ковток, другий, повільно набрала повні груди повітря – наче погамувала хвилююче  сум’яття. Спробувала придати обличчю впевненого виразу, прикрасивши його щирою радістю (правда, щирою, він же таки повернувся, і до неї!) і занотувавши порух позаду себе, неквапливо повернулася:

- То коли ти приїхав? – запитала, спокійно посміхаючись кінчиками вуст.

- Вчора, - відповів, неспішно наближаючись і дивлячись просто у вічі, - мав владнати дещо термінове, для нас, - додав багатозначно, зупинившись за пів кроку.

- Вдалося? – прошепотіла, намагаючись не втратити рештки самовладання, яке почало швидко випаровуватися від його близької присутності.

- Так, - відказав, долаючи останню відстань і, обійнявши, вже покривав гарячими цілунками її шию, притискаючи до себе.

- Добре, - видихнула, ніби риба, яку шаленою хвилею викинуло на берег, відчуваючи як геть втрачає голову, і це не було схоже на запал звичайної пристрасті, в яку вона поринала й раніше. Все було значно іншим – відчуття настільки загострилися, що вона сама перетворилася у те, що бачить, чує і відчуває. Здалося, крихітна істота всередині неї грала за своїми правилами, нехтуючи її особисті потреби і перетворюючи її тіло на засіб зв’язку з рідною для себе людиною.

Незчулася, як була вже майже без одягу у своїй кімнаті. Мимохідь усвідомила, наскільки скучила за голосом, жартами, доторками, та усім, з ним пов’язаним. І як могла жити без нього раніше? І навіть думала, що живе цілком повноцінним життям, дивина! А зараз, якби він раптом зник, їй би світ обмілів і зіщулився, позбавлений яскравих барв  і милих звуків. Затихла, коли він ненадовго затримав руки на її грудях (хоч би серце не вискочило, так розійшлося!), і полегшено віддихнула, коли знову притис її до себе. «Як добре в його обіймах, хоч би що відбувалося довкола! Невже завтра все може змінитися? Мовчи, мовчи, не сьогодні, не зараз!»  

Насолоджувалися одне одним неспішно, отримуючи неабияку втіху від можливості нарешті побути наодинці. І навіть після близькості не рознімали рук, боячись знову залишитися наодинці зі своїми страхами і сумнівами. Говорили про пережите, передумане цими днями, що тяглися, ніби місяці; згадували веселі моменти, прожиті спільно, і боязко заглядали у близьке майбутнє, що нетерпляче повертало їх до реальності.

- Зголодніла? – поцікавився, граючись пасмом її волосся, - непогано було б трохи підкріпитися і відновити сили, до ранку ще так довго, - жартував, гладячи її спину.

Засміялася, чи то від лоскоту, чи від натяку в його словах, ховаючи обличчя у подушці:

- Можна і покормити тебе, не пропадати ж харчам! - відказала, вивертаючись від його рук і встаючи з ліжка, - обідня перерва, - оголосила, накидаючи халатика.

Антон прицмокував та прихвалював наїдки, бідкаючись, що за кордоном їжа не така поживна і багата на смак, як на рідній Україні. Там все має інший, ніби прісний смак, а от тут і харчі, і вода ніби солодші і значно приємніші для споживання. І це не кажучи вже про гостинність і щедрість наших людей!

- Ти просто виголодався за день, і більш того, невдовзі знову адаптуєшся до місцевих смаків, тому хвали, хвали, бо потім не допрошуся, - жартувала, дивлячись на нього невідривно, - о, ледь не забула, у мене ще ж подаруночок не відкритий, зараз я притьмом по нього зганяю, - сказала і подалася у вітальню по презента. Добре, що згадала, а то б образився, можливо, що проігнорувала його увагу.

Повернулася, вертячи і злегка похитуючи коробочку в різні боки:

- Там щось ніби подзенькує, ну ж бо, що там наш Тоха запакував від свого чистого серця, - бурмотіла ніби сама до себе, розпаковуючи згортка і дістаючи брелок у формі купідона, до якого були причеплені два ключі і золотий браслет. Підвела дещо здивовані очі на молодого чоловіка, і вже готова була зірвати з губ запитання, та він випередив:

- Сережки, ланцюжки і перстні на тобі бачив, а зап’ясточки ще не прикрашені, треба було виправляти ситуацію, - доводив з поважним виглядом і помітивши, що запитання все ще невиказано стоїть у її очах, додав, - а це для вас з Сашком, від нової квартири. Розумієш, не зовсім мені тут комфортно, як хлопак безхатько, що відсиджується по гостях, і ганяти туди-сюди з парою чистих трусів і шкарпеток в кейсі не серйозно, тому, чому б вам не перебратися до мене… Розумію, у вас тут усталене життя, та прошу, подумайте, негайної відповіді не вимагаю, але сподіваюся, що погодитеся…

- То он яка в тебе була невідкладна справа, - мовила, справляючись з подивом, що змінився на тривожну радість - який кардинальний крок, он так, зопалу?

- Чому ж, не перший день знайомі. Я це ще до від’їзду надумав, просто не хотів вас бентежити завчасно. Нам же ж добре разом, можемо спробувати. Принаймні, я б цього дуже хотів. А ти?

- І я, - похитала стверджувально голівкою, - гаразд, як повернеться Сашко, запропоную йому такий варіант, у нього тут, правда, друзі, проте і до тебе у нього особливе відношення. А хочеш, можемо разом поговорити.

- Чудово, так навіть буде краще. Ручку даси? – взяв її тендітну руку в свою не чекаючи згоди, і почепив браслета, що витонченою змійкою обійняв тонкий зап'ясток.

- Дякую, - відповіла, цілуючи його в щоку, - у нас з Санею подарунок значно скромніший, і як бути тепер? – грайливо підняла брівки.

- О, - притьмом набрав нахабного вигляду, - за вами боржок, тоді точно мусите пристати на пропозицію і переїхати.

- Думаєш, з нами буде постійно весело і легко, що так бездумно домагаєшся свого? 

- В житті ніколи не буває постійних веселощів чи безхмарних днів, та хіба і не в тому вся суть, ділити навпіл все, що випадає на долю? І чого мені боятися, син в тебе класний, батьки теж, я навіть з твоїм колишнім спільну мову знайшов, правда, він ще не в курсі всього, та то вже другорядне. До речі, я завтра на роботі до обіду, а ти?