Глави 25-29

- 25 -

Рідне місто зустріло Уляну сльотою та рвучким холодним вітром. На вокзалі було багато людей, що постійно снували туди-сюди, адже всі поспішали, щоб завчасно потрапити до своїх родин. Мандрівників зустрічав Володимир Леонідович, міцно обіймаючи та весело розпитуючи про враження від подорожі. Сашко щебетав без упину, ділячись пережитими емоціями, Уляна ж почувалася втомленою і єдине, чого прагнула, швидше дістатися додому і відпочити на своїй м’якій постелі.

- Все було чудово, тату, - завірила вона батька, - потрібно буде і вас мамою якось туди відправити на ще один медовий місяць!

- Оце ти видумала, доню, - засміявся він, - та з твоєю матір’ю кожен місяць медовий, і їхати нікуди не потрібно! Це прекрасно, що ви потішили себе Карпатами. А нам добре, коли у вас все чудово. Відіспитеся за сьогодні-завтра, і тоді до нас? Чи ти, Сашку, одразу подасишся до діда з бабою? Адже за три дні свято, а ялинка ще не прикрашена, це ж завжди було твоєю роботою, а зараз як бути?

- Звісно, поїдемо одразу до вас, і одягу збирати не потрібно, у мене вже валіза готова. Добре, мамо, без мене справишся? – щиро турбувався про неї син.

- Аякже, розумнику, керуватимеш там ними, а я дам лад речам і тоді приєднаюся до вас!

Приємно було опинитися в рідних стінах, серед звичної домашньої обстановки. Відписалася Антону, що вже вдома, і задоволено плюхнулася на ліжко. Цей день вирішила провести вдома, розпаковуючи валізи та хоч якось прикрашаючи житло належною новорічною атрибутикою, хоча відповідного настрою не було. «Напевне, таки невиліковно дорослішаю, - подумала з сумом, - а ще недавно з таким запалом переймалася усіма цими святковими приготуваннями. А може, справа в іншому? І вік тут ні до чого? Можливо, це просто тимчасова хандра чи щось схоже?»

Сіла, задумана, на диван, абстраговано роздивляючись різнокольорову гірлянду з вогниками у формі різних казкових персонажів. Вона таки почепить її у себе в кімнаті, і коли звечоріє, ввімкне її і зачудовано дивитиметься на гру миготливих тіней. Тільки вона хазяйка свого настрою, і нехай поки все складається не так, якби їй хотілося б, та все одно, це не привід хнюпити носа і скніти на самотині.

От завтра вона забіжить на роботу, привітає дівчат з наступаючим, ще прикупить декілька подарунків рідним, і собі заодно. Більш того, навіть загляне до свого сімейного лікаря, щоб не волокти можливі болячки в наступний рік, краще залишить їх у цьому. Так вона і зробить, прямо зараз візьме і зателефонує лікарці, домовившись про зустріч.

- Доброго дня, можна завтра записатися на прийом? Об 11, звісно підходить, чудово, до зустріч – справу зроблено, ще вилежатися у ванній і потішити себе гарним фільмом. Корисно інколи побути на самоті, прислухатися до власних думок та переживань, вислухати себе, порадити, інколи і посварити, і, обов’язково, підбадьорити, адже жити в ладу із собою просто необхідна умова повноцінного існування.

Зранку почувалася бадьорою і позитивно налаштованою. Прожогом одяглася, посмакувала кавою, і хоча апетиту зовсім не було, спробувала з’їсти хоч щось схоже на сніданок. Дорогою на роботу заскочила до крамнички з сувенірами, і, набравши всіляких милих дрібничок, подалася до агенції, наперед смакуючи довгоочікувану зустріч з друзями.

- Улю, привіт, - поспішили їй на зустріч подруги, - розказуй, як з’їздила? Які враження? – допитувалася Наталя, обіймаючи товаришку.

- Ти ніби бліда і якась втомлена? Не жаліла себе, ганяючи схилами? – переймалася нею Поліна, уважно її роздивляючись.

- Ціни які? Вони ж зараз у сезон деруть з три шкури! А з відпочиваючих як, було достойне товариство? Цікаві мужчини можливо? – це вже перебивали одна одну Анжела з Ларисою.

Уляна спробувала задовільнити допитливість колежанок відповідаючи потроху на всі запитання. Після детального випитування вона привітала подруг, презентувавши невеличкі подарунки, і порадила їм самим влаштувати собі і своїм рідним аналогічну подорож, хоча б на декілька днів, адже вона того варта.

- О, у нас же завтра новорічний корпоратив, будеш? – нагадалася Лариска, - всі йдемо!

- Так, - відізвалася Поліна, - я тобі про нього писала якось, пам’ятаєш?

- Геть вилетіло з голови, і вже пообіцяла сину і батькам приєднатися до них зранку, - розчаровано розвела руками, - та ми обов’язково зустрінемося, давайте краще вже в перших числах наступного місяця, і значно меншою компанією, зависнемо як бувало у нашому улюбленому кафе?   

- Як на мене, чудова ідея, - сказала Наталя, - тим паче, від завтрашньої паті я теж філоню, вистачить мені попереднього досвіду, - додала стишено.  

- Я ж піду завтра, - багатозначно мовила Поля, - і з вами тоді теж, саме така пора настає, потрібно веселитися і брати від життя по максимуму!

- Так і зроби, красуне, - підтримала її ентузіазм Уля, - удача супроводжує позитивних і впевнених у собі людей!

Жінка з задоволенням ще б погомоніла з колежанками, та пора було навідатися у лікарню, тому вони сердечно попрощалися, і Уляна подалася у справах далі. Вона перебувала під наглядом свого сімейного лікаря близько 10 років, разом з усіма хворобами та недугами. Лікарка вже точно виявить причину її дивного відчуття, можливо авітаміноз чи нервове виснаження? «Та годі вже собі ставити діагнози, хай це роблять спеціалісти! - наказувала сама собі, йдучи коридором лікарні до потрібного кабінету». Постукала:

- Можна? – запитала, привідкривши традиційно білі двері.

- Звісно, Уляно Володимирівно, - радо вітала її Тетяна Арсенівна, приємна жінка середнього віку, - заходьте, рада бачити! Востаннє були у нас ще влітку? – засипала її звичними запитаннями лікарка, одночасно міряючи тиск, температуру, слухаючи серце і ще вчиняючи над нею масу маніпуляцій.

Після традиційного огляду лікарка ще відправила жінку в сусідній кабінет здати необхідні аналізи і, коли Уля повернулася, простягаючи декілька невеличких папірців з незрозумілими показниками, Тетяна Арсенівна, кинувши побіжний погляд на результати, ошелешила жінку неочікуваним запитанням: