РОЗДІЛ 1 "Злата. Перша спроба"

Обіцянки потрібно виконувати. Тато стримав слово, й у вісімнадцять я стала дружиною чоловіка, якого вперше побачила у день  весілля. Однак Артем  Туров зник  з мого  життя  так само швидко, як  з’явився.  Наш шлюб  фіктивний.  Три роки  ми  живемо  на  різних  континентах,  у  кожного  свої  друзі,  уподобання,  інтереси. І  кілька  зустрічей  після  одруження не мають жодного значення. 

Але пташка  втомилась  сидіти  у  золотій  клітці.  Я,  Злата Турова, втомилась  і  хочу свободи понад усе.

—  Ти остаточно  вирішила? —  зводить  брову  подруга,  скептично оцінюючи  мої спроби  застебнути  величезну  дорожню валізу,  переповнену  одягом  та  різноманітними  жіночими  дрібничками. — Навіщо  їхати  на  інший  кінець  світу,  якщо справу   можна  доручити  адвокатам і  не  забивати  голову  юридичними  термінами? 

—  Ну, по-перше, я   сама  —   без п’яти  хвилин юрист. По-друге,  хочу особисто  подивитись   в  очі  благовірному  і  висловити  все,  що думаю  про  нього. Звісно,  якщо відмовить у  розлученні. Хтозна,  можливо,  він  з радістю  підпише папери,  і  я  знову  поверну  своє  прізвище.  Нас  нічого не  пов’язує. 

—  Авжеж,  — Марта  протяжно   видихає  та  розблоковує  свій  айфон.  — Нічого  не  поєднує  дві  найбагатших  сім’ї  нашого міста.  Ех,  Злато,  на твоєму  місці я  б подумала  тричі.  Ні,  разів  сто!  Такий  харизматичний  чоловік. Я ні за  що на  світі  не відпустила  б подібного   екземпляра.

Дівчина   безцеремонно простягає  блакитний  екран,  з якого  сміється  він — мрія   тисяч  фанаток  і  моє  особисте  прокляття.  Туров  красується   на корті  в  білосніжній  футболці та  світло-сірих  шортах, котрі   підкреслюють  його треновані  м’язи. У  минулому   Артем — друга  ракетка  світу.  Спорт, спорт, спорт — все, що його цікавило   в  житті  до травми, яка  змусила  полишити улюблену  справу  і  зайнятись  сімейним  бізнесом. Пам’ятаю,   трагедія  сталась   напередодні  нашого весілля, і  протягом  святкування  новоспечений  наречений   кульгав  і  кривився  від  болю.   Навіть жалість у  моєму  серці  пробудив.  Ні,  я  співчувала,  але більше ненавиділа  свого  батька  за  клятий  шлюб  і  його  божевільні домовленості  в   ім’я  великих  грошей.   У нас  з  Туровим  гарна  різниця   у  віці.  Принаймні  для  мене  він  видається  значно старшим. 

—  Нічого  особливого,  — байдуже  знизую  плечима.  — Він зовсім  мене не приваблює. Тим  паче  у спілкуванні    ця  зірочка  — пихатий,  зарозумілий  грубіян. 

—   Можливо, йому  не  вистачає  справжнього  жіночого тепла?

—  Не вигадуй, Марто!  Його послужний  список  вдвічі довший   ніж  список  ворогів  мого  татка!  Он вчора  світська  хроніка  горіла  черговою  сенсацією: журналісти смакують його новим  романом  з перспективною  чорношкірою  моделлю. 

На останніх  словах  голос  зрадницьки   тремтить. На  щастя,  подруга  не  помічає  моїх  образ.   А  ображатись  є  за  що. У той  час  коли  я  зразкова  дружина,  яка   веде аскетичний  спосіб  життя  і  дотримується всіх  правил  вірності,  він  розважається  направо  і  наліво. І  при чому  відкрито. Хто  тільки  за   три роки  не побував  у  його  ліжку! Навіть якась  там  принцеса  зуміла   отримати   прихильність  колишнього  спортсмена. 

—  А говориш,  не  цікавишся,  —  знайома  не опускає  можливості  вколоти.

—  У машині  радіо   увімкнула. Ось  і  почула.   

—  А тато  знає? 

—  Я  сказала,  що  лечу  в  Англію  на  наукову  конференцію.     Таким  чином  зроблю  сюрприз   і   рідним,  і чоловікові. 

Злощасна  валіза  нарешті  піддається. Я  шумно  видихаю  та вмощуюсь  на  неї.   Погляд   чіпляє    зображення  у  дзеркалі.  Зображення  вродливої дівчини з  довгим русявим  волоссям,  що  неслухняними    локонами  спускається  на  плечі,   з очима,  кольору  сталі,  з правильної форми  губками,  які   нервово  скусані,  бо рішення  протистояти  світові  далось  не  легко. Для  подорожі  я  обрала  світло-блакитні  вузькі  джинси  з високою  посадкою,  білий  топ та кремовий  короткий  піджак.  Образ  доповнюють  білі  кеди.   На вигляд  — я  вчорашня  школярка.  Щоправда,  ріст   моделі  додає    дитячості  трішки  солідності. 

Мені  б  радіти життю,  вештатись  як  однолітки  по  клубах,  більше  з’являтись  у  богемних тусовках,  які  так  обожнює  Марта.  Натомість  я  замкнена  у  чотирьох  стінах,  оскільки  дружина  Артема Турова  повинна  бути  бездоганною  берегинею  сімейного   вогнища.  Принаймні  подібний  інструктаж у  день  одруження   провела  свекруха,  яку, до речі,  я  вже знала.  За  кілька  тижнів  до пам’ятної  дати  поважна  фурія  припхалась  у  наш  заміський  будинок.  Я  наївна сподівалась,  що красива,  доглянута  тіточка  приїхала   на  дорогій  машині  привітати мене з днем народження. Натомість у  вітальні  вона  роздивлялася  мене  як товар.  Було  до відчаю  принизливо,  коли  обходила  зі  всіх сторін,  пробувала  на  дотик  волосся  і схвально кивала  головою,  наче  купувала  рідкісну  тварину.  Мурашки  бігли  від її холодного, пониклого  погляду  кавових очей.  Т

акі ж очі  в  Артема.  І  дивився  він  аналогічно на свою наречену,   переступивши  поріг  вітальні. Для  сім’ї Турових  я   — чергова  придбана  річ,  предмет інтер’єру,  який  просто  повинен   існувати  для  галочки.  Безвільна,  безправна  і надійно схована   за мурованим  парканом від сторонніх очей.  Мало того, мій  татко  поділяє думку  зятя  і  його  сімейки.  Якби мама  була  живою,  вона  б ніколи  не дозволила  поводитись  з  єдиною донькою  подібним  чином. Але  її немає,    а  є батько, який понад усе  цінує  вигоду. Наш з Артемом  шлюб  успішний  для  обох сторін. Наскільки,  я  дізналась  лише нещодавно,  коли  найрідніша  людина  покликала  заглиблюватись  у  справи  бізнесу, бо, мовляв,  вистачить  просиджувати штани  на  університетських   парах.