Розділ 6.

Кароліна

— А що таке важлива вечеря? — запитує дочка, коли ми втретє намагаємося за допомогою рідкого мила та губки стерти фарбу фломастера з її рук.

Червоний пігмент ніяк не хоче стиратися зі шкіри. Обіцяю собі, що надалі купуватиму додому лише ті матеріали для творчості, які легко змиваються теплою водою.

— Особливий, той який запам'ятовується. Сьогодні ввечері я познайомлю тебе з деким. Ця людина дуже близька та важлива для мене. Дуже хотілося б, щоб ви потоваришували.

— Тато? — перебиває Соня.

Надія в зелених очах дитини прибиває мене до підлоги. Сором та провина знову топлять голову. Переводжу погляд на наші долоні, забруднені мильною піною, і тихо зізнаюся:

— Ні, Соню. Це не тато.

— А коли прийде тато? — тремтячим голосом запитує дитина.

— Я не знаю, Сонь. Чесно не знаю. Сьогодні я познайомлю тебе з іншою людиною.

— Не хочу ні з ким знайомитись. Я хочу до тата! — Соня зістрибує з приставного стільчика, тупотить ногою та зі сльозами на очах тікає до своєї кімнати.

— Соню! — кричу їй у слід хрипким голосом.

Кидаю мильну губку, впираю руки в умивальник. Солона волога збирається у куточках очей. Опускаю голову, дозволяючи кільком сльозам впасти в мильну піну. Шморгаю носом.

Та хай качка копне той Всесвітній день батька, про який вихователі дитячого садка вирішили поговорити з дітьми у червні цього року. Соня була єдиною в групі, хто не зміг нічого розповісти про свого тата. З того часу її дуже сильно це пригнічує. Не минає і дня без запитань про тата.

Я не можу розповісти їй правду, просто не можу. Вона не втямить мого рішення, не зрозуміє причин, через які я не розповіла її батькові про її існування.

Ще рано. Вона надто маленька. Їй буде боляче. Я не хочу її завдати шкоди ще сильніше.

Телефон подає сигнал про нове повідомлення. Потім ще одне. Споліскую руки та витираю їх рушником. Дістаю гаджет із кишені домашнього халата, дивлюся на екран.

«Бачила?»

Повідомлення з посиланнями на сайти новин летять від Олександри одне за одним. Читаю заголовки та охаю.

«ВЛАСНИК СТІЛЬНИКОВОЇ КОМПАНІЇ «МЕЛОФОН» ПОПАВСЯ НА ХАБАРІ»

«МЕЛОФОН» ПРОДАЄ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ КЛІЄНТІВ»

«ДИРЕКТОР КОМПАНІЇ «МЕЛОФОН» ЗААРЕШТОВАНИЙ»

«ГЕНЕРАЛЬНОМУ ДИРЕКТОРУ СТІЛЬНИКОВОЇ КОМПАНІЇ ПРЕД'ЯВЛЕНІ ЗВИНУВАЧЕННЯ ЗА СТАТТЕЮ 182 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ»

Перечитую близько десяти статей про арешт Горського. Кров холоне у судинах. Його спіймали у момент вчинення протиправних дій із великою сумою грошей у руках. Йому інкримінують порушення кримінального кодексу за кількома статтями. Журналісти уточнюють, що обвинуваченому загрожує тюремний термін. Щонайменше три роки.

Який жах.

Коліна підкошуються, сідаю на край ванни. Голова ніяк не може опанувати те, що дані журналістських публікацій написані про колишнього чоловіка. Він завжди шанував закони, намагався працювати за правилами. Що раптом змінилося?

— Аннет, — плююся так, наче одне лише ім'я Баженової здатне мене обпекти або отруїти.

Без неї вочевидь арешт Горського не обійшовся. У всьому винна ця жінка, я впевнена. Вона дійсно могла вплутати Назара у свої брудні справи, а потім здати його поліції.

«Можеш дізнатися, де його тримають?» — пишу Саші.

«Спробую» — прилітає протягом хвилини.

«Дякую»

«Але тебе все одно не пустять до нього. Ви розлученні»

«Просто дізнайся, Сашко. Він батько Соні, я не можу просто пройти повз».

Оновлю сторінку пошукової системи, шукаю свіжу інформацію про Горського. Нові статті з'являються як гриби після дощу, але користі від них майже немає. Ані фотографій, ані відео затримання, жодної конкретики.

Один і той самий текст автори статей доповнюють різними згадками про історію стільникової компанії, згадується родина засновників. Особливо обдаровані видання ліплять до кричущих заголовків філософствування невигадливих психологів, які міркують з приводу того, чому забезпечена людина лізе в фінансові та кримінальні афери.

«Ти — єдина, кому я довіряю» — слова Назара з нашої останньої розмови, які не вчасно спливли в пам'яті, тиснуть на груди. Нудота підступає до горла.

Схоже, що він знав про бурю, яка насувається. Підозрював або планував, що його посадять. Знав та нічого мені не сказав.

Як завжди.

Дурень. Телепень. Впертий осел.

Соромно мені тепер за витівку з його номером телефону. Відкриваю сайт з продажу нерухомості та видаляю повністю своє оголошення.

З роздумів мене вириває нянька дочки.

— Все гаразд, Кароліно? Вам погано?