Розділ 4.

Кароліна.

Двері відчиняються і в приміщення з вибаченнями входить доросла жінка в строгому діловому костюмі. Жестом відкликає мого інтерв'юера до себе, щось шепоче йому на вухо. По нахмурених бровах працівника телестудії зрозуміло, що нові вказівки йому не до вподоби. Він намагається заперечити, але жінка, яка явно має більший авторитет, швидко відсікає будь-яке невдоволення.

— Опустимо крайнє питання. Повернемося до періоду вашої активної модельної діяльності. — Чоловік не намагається дивитися мені у вічі, говорить зі зневагою та навіть злістю. Викреслює текст зі своїх паперів, дописує щось ручкою. — Розкажіть, Кароліно, як вам вдавалося тримати себе у формі?

Завершальна частина інтерв'ю виходить досить дивною. Від інтерв'юера віє неприхованою ненавистю та зневагою. Усі його питання так чи інакше стосуються моїх проблем з вагою, виснажливих дієт, голодування та лікування в спеціалізованих лікарнях.

Всі мої роздуми про тиск індустрії на молодих моделей, про суспільний осуд за зовнішні недосконалості, чоловік зводить до того, що моделі самі винні у своїх цькуваннях. Мовляв, якщо не бажаєте, аби вас та вашу зовнішність обговорювали, не знімайтеся для обкладинок журналів або банерів. Не хочете сидіти на дієтах та займатися спортом, тоді не лізьте туди, де ваше тіло не відповідає затвердженим стандартам. Не хочете, аби на вас напав злочинець, не провокуйте його.

Журналіст, якому я дотепер симпатизувала та через якого погодилася на інтерв'ю, підсумовує нашу розмову тим, що РХП, анорексія, депресія, будь-які залежності та інші проблеми модної індустрії викликані лише слабкістю характеру конкретної людини та її емоційною нестабільністю.

Обурююся від таких висновків. Намагаюся оскаржити сказане чоловіком, але той ігнорує мої слова та командує оператору «Стоп». Вимикаються камери, у приміщенні повисає тиша.

Мене ніби викупали у брудній калюжі. Хочеться якнайшвидше прийняти душ.

— Що ви маєте проти моделей? Зокрема, мене. Я вас чимось зачепила?

— Запитайте у ваших покровителів.

— Я не розумію про що ви.

— Звісно. Ви й не знаєте того, що творить ваш менеджер? Ніколи не повірю в цю казку, — кидає чоловік наостанок та зникає за масивними дверима з табличкою «тільки для співробітників».

У повному спантеличенні полишаю телестудію. Поки чекаю на таксі, дзвоню Альбіні, координатору всіх моїх проєктів, та намагаюся з'ясувати, що вона утнула.

— Я не давала жодних розпоряджень, Кароліно, поза тих, які ми узгодили минулого вівторка. У питаннях, які вони надсилали електронною поштою, не було жодного слова про твого колишнього чоловіка чи вашого розлучення. Лише про модельний бізнес.

— Тоді взагалі нічого не розумію.

— Я зараз зв'яжуся зі студією. Спробую з'ясувати про кого йде мова.

— Дякую.

  Даю додаткове розпорядження Альбіні, що більше не хочу жодних інтерв'ю. Досить з мене. У результаті все одно перекручують мої слова, як кому заманеться.

Коли забираю Соню з дитячого садка, знову дзвонить зі скаргами колишня сусідка. Кричить, що піде до суду, якщо я негайно не примушу будівельників працювати тихо.

— Світлано, я повторюю: будинок давно продано. Я не маю до нього жодного стосунку, йдіть розбиратися до нових господарів.

— Ну, а я кому дзвоню? Твоє ім'я значиться у всіх документах, які мені вдалося витрясти з виконроба.

— Це неможливо. Якийсь абсурд. Підробка документів. Я не купувала той будинок і не починала ніякої перебудови.

— Ти маєш у всьому розібратися, Кароліно. Для свого ж добра. І блага колишніх сусідів. Ми не бажаємо жити поряд із шахраями. Раптом у тому будинку щось протизаконне роблять під виглядом активного будівництва? Я негайно викличу поліцію.

— Давно б викликала, нащо мені дзвонити, — бурмочу я, слухаючи гудки в трубці.

Від розмови зі Світланою у мене волоски на шкірі стають дибки. Раніше її прискіпливість мене втомлювала та дратувала. Їй то гілки яблуні, що розрослися через паркан до неї на ділянку, заважають, то машина, припаркована біля наших воріт, перегороджує пішу дорогу для мам із візочками, то вуличний ліхтар на нашому порозі заважає їй спати, світячи в очі. Проте сьогодні я, певно, вдячна їй за таку скрупульозність. Якби не вона, то біс його знає, коли б я дізналася про протизаконну угоду від мого імені.

У мене на думці є лише одна людина, яка може утнути таку дурість.

Залишаю Соню вдома з нянею, а сама їду прямо до колишнього місця проживання. Номер телефону Горського, який я дістала з чорного списку, вже не дійсний. Номер його молодшого брата також недоступний.

Пальці трохи трусить, коли таксі в'їжджає на знайому вулицю. Очі відразу вишукують відмінності. Ось тут справа паркан раніше був коричневим, а тепер перефарбований у червоний. Ліворуч ковані ворота з гербом замінили на глухий високий паркан.

Чим ближче до воріт колишнього будинку, тим сильніше б'ється моє серце. Я ніколи не думала, що доведеться сюди повернутись. Розраховувала викреслити цей період життя назавжди.

Хвіртку відкриває один із будівельників. Він тисне плечима, коли називаю своє ім'я та прізвище. Він взагалі не в курсі того, хто господар цієї ділянки. Погоджується відвести мене до виконроба, просить почекати на порозі.