Розділ 2.

Кароліна.

— Впевнена, що бачила саме… його? — перепитую в Олександри, коли ми сидимо в її машині.

Більше не говорю ім'я колишнього чоловіка вголос. Він, звичайно, не могутній чарівник Волан-де-Морт й не може накласти на своє ім'я чарівного закляття, яке видає місце розташування кожного, хто наважиться назвати ім’я Горського. Проте про всяк випадок краще перестрахуватися.

Навіть без того ексчоловік надто часто згадується у моєму будинку останнім часом.

Олександра відволікається від нашої розмови та уважно стежить за тим, що відбувається у відображенні бічних дзеркал машини. Одним рухом керма розгортає свій Смарт та заганяє його якраз між двома величезними позашляховиками.

— Не на всі сто відсотків, Каро.

— Олександро! — обурено вигукую я.

— Я була після корпоративу, май совість. — поставивши машину на сигналізацію, ми разом із подругою швидким кроком прямуємо до щаблів бізнес-центру з гучною назвою «Космос». — Ніколи, чуєш, ніколи не ходи на заходи, де в одному залі відпочивають юристи та бухгалтери. — Сашко смикає ремінь на спідниці. — Той ще розсадник Содому та Гоморри. Щоб стерти з пам'яті танець нашого головбуха та юного практиканта з арбітражу, я влила в себе неприпустиму кількість алкогольної отрути. Вранці почувалася так погано в аеропорту, що привидітися могли навіть чорти з пекла.

— Горський гірший за чорта!

Нахилом голови вітаємося з тутешнім швейцаром, який послужливо відчиняє перед нами двері головного входу будівлі.

— Ти дивися як пташка заспівала, — весело підморгує Саша, викладаючи портфель та годинник у кошик рентгенівського сканера. —  А раніше казала, що Назар не такий, він хороший.

Закочую очі та кладу сумку на стрічку. Коли проходжу через арку залізо детектора, напружуюся всім тілом в очікуванні неприємного писку.

Минулого місяця через крик подібної коробки мені довелося в аеропорту посеред натовпу знімати бюстгальтер з металевими кісточками, щоб не запізнитися на рейс.

— Це було до того, як він розлучився зі мною заднім числом.

Брешу. Знову.

Я ще довго сподівалася, що Горський усвідомить власну помилку та з'явиться до мене з покаянням. Уявляла як чоловік, стоячи на колінах, проситиме у мене пробачення та благатиме прийняти його назад.

То безперечно були дурні фантазії вагітної переляканої дівчинки.

Гормони тиснули з такою силою, що я не раз діставала номер колишнього чоловіка з чорного списку та дзвонила йому серед ночі. Хотіла розповісти, як мені самотньо та сумно, хотіла обізвати його йолопом та мріяла зізнатися, що ношу під серцем його дівчинку, нашу принцесу.

Особливо накривало в ті дні, коли лежала одна в палаті стаціонару з кровотечею та благала бога, аби крапельниці допомогли мені не втратити донечку.

Одного разу Горський прийняв мій виклик. Це було приблизно за пів року після нашого розлучення. Я почула рідний голос чоловіка, почула його коротке «так» та голосно зітхнула.

Не змогла промовити бодай слова про дочку. Як рибка ворушила губами, не вимовляючи жодного звуку. Серце благало розповісти все, мозок протестував. Він обрав протилежний бік, позначив пріоритети. Не треба йому нав'язуватися. Кілька хвилин ми слухали хрипке дихання один одного, а потім він поклав слухавку.

Після того випадку я ще кілька разів поривалася натиснути кнопку виклику, але в останній момент мій палець зісковзував на скидання.

Прийняття чоловічого вчинку — не прощення, ні — прийшло після пологів. Коли нас із Сонею виписали з пологового будинку і ми приїхали на таксі додому. У нашу нову квартиру. Вже віч-на-віч з моєю зеленоокою принцесою я зрозуміла, що сподіватися на повернення Назара безглузда витрата сил та енергії.

На кілька тижнів я пішла з соцмереж, повністю потонувши у турботі про мою маленьку дівчинку. Поки йшов процес адаптації одне до одної, я дійшла висновку, що немає сенсу гнатися вперед. Я не зобов'язана нескінченно доводити світу, що надто щаслива без чоловіка. Настав час насолоджуватися кожним днем, адже Соня так швидко росте.

На щастя, тутешній детектор німий як риба, тож ми швидко опиняємось біля столу адміністратора. Олександра швидко пробігає очима по інформаційному стенду, шукає назву потрібної нам контори.

— Нам на двадцять сьомий поверх.

— Але ж там відкритий майданчик для коворкінгу. Нам точно туди?

— Там є окремий зал для переговорів. Думаю, нам призначили зустріч саме там.

Довірливо киваю, та разом з подругою йду до ліфта. Долоні стають трохи вологими. Зараз мені доведеться перед кількома чоловіками у ділових костюмах захищати ідею створення власного бренду косметики. Хвилююся наче на іспиті.

Я звикла бути на публіці, звикла дефілювати в екстравагантному вбранні перед сотнею незнайомих осіб та десятком фотокамер. Я звикла працювати без слів: хода, рухи рук, нахили голови, погляд.

Тут нікому не буде до моїх заслуг на подіумі чи вмінні позувати для сторінок журналів. Головне переконати потенційних партнерів, що задумана мною справа може принести їм чималий прибуток.