7

Іде третій місяць вагітності. У призначений день Назар відвозить мене до клініки, здавати кров на тест. У нього це просто ідея фікс. А в мене руки тремтять.

Я заплуталася і не знаю, чого хочу.

Доводиться витримати неприємну процедуру та косі погляди медсестер. Усім цікаво, чого ми із чоловіком прийшли здавати кров на батьківство. Невже Назар Бессонов сумнівається у вірності дружини? Ах, це ж такий привід для пліток!

Додому їдемо мовчки.

Результат буде готовий за десять днів. А отже, у мене залишилося лише десять днів спокійного життя. Відносно спокійного.

Боюся загадувати, що буде потім…

— Ксано, це вже не смішно, — каже Назар якось увечері.

— Ти про що? — обертаюся до нього.

Він входить до спальні, де я після душу накладаю крем на обличчя. Наближається і хоче обійняти. Але я відштовхую його.

— Ти заважаєш.

Насправді знаю, чого він хоче. Тільки я цього не хочу.

Ще вчора з клініки мали повідомити, що готові результати тесту. Я чекала на смс, але її не було. Хотіла сама поїхати до клініки, але машина, яку Назар мені виділив, раптово опинилась у ремонті, водій — вихідний. А охоронці заявили, що «Назар Платонович заборонив сьогодні виходити з дому». Відповідь на питання «чому?» мене приголомшила. Тому що погана погода та підвищений ризик ДТП!

Надворі й справді накрапав дощ. Не долітаючи до землі, краплі перетворювалися на шматочки льоду. Це почалося напередодні вночі, тож уранці вже все місто було в крижаному полоні. Лід скував дерева, дороги, лінії електропередач…

Кілька хвилин я спостерігала, як сусідська машина намагається влізти на обмерзлий згірок і щоразу з’їжджає. Потім махнула рукою.

А тепер Назар ловить у дзеркалі мій погляд:

— У нас не було сексу вже довгий час. Я все-таки чоловік.

Знову намагається обійняти, і знову я ухиляюсь. Усі мої думки лише про результати ДНК. Ні про що інше не можу думати.

— Мені лікар заборонив, — брешу без докорів сумління. — Сказав, не можна. Шкідливо для дитини.

Назар хмурніє.

— Ось як. А мені твій лікар сказав, що все можна. Навіть треба, — каже він із раптовою злістю. — І все там у тебе добре.

Його голос звіріє. Стає жорсткішим. На обличчі грають жовна.

Я ж німію від цих слів.

Він спілкувався із моїм лікарем? Коли тільки встиг! Після того першого відвідування, коли мене поставили на облік, Назар лише один раз був зі мною в клініці. Точніше, я так думала до цієї хвилини…

Спиною пробігає холодок.

Він слідкує за всім.

— Давай не зараз, га? — намагаюся заспокоїти його. — Не влаштовуй скандал через таку дрібницю. Зойка вже спить.

— Отже, коли я хочу тебе — це дрібниця? — Назар стискає кулаки. — А коли твій кобель захотів, то ти побігла за ним, як остання сучка!

Він нависає наді мною. А мені навіть нема куди відступати. За спиною лише комод.

— А ти трахався з якоюсь Анжелою, — заявляю, щоб відплатити.

А що, адже він сам сказав, що ми квити. Але щоразу дорікає мені зв’язком із Миром.

— І ти їй одразу повірила, — кривиться Назар. — Не мені — своєму чоловікові, а незнайомій шалаві. У тебе й думки не з’явилося, що це міг бути монтаж, фотошоп чи взагалі фото зляпане в нейромережі! Адже ми присягалися одне одному кохати та довіряти. Але ти, схоже, ці присяги забула.

Почуваюся присоромленою.

А якщо він правий? Я ж одразу повірила в зраду, як тільки почула його прізвище в клініці, де Анжела комусь радісно повідомляла телефоном, що вагітна від Бессонова. Якого Бессонова — вона не сказала. Але я вмить вирішила, що це мій чоловік.

Але відразу приходить твереза думка: та він просто маніпулює мною! Хоче, щоб я відчувала провину.

— Тільки не треба розповідати мені про присяги, — дивлюсь у вічі чоловікові. — Ти їх перший порушив. Ми обоє знаємо, що ти з нею спав і що вона від тебе залетіла!

Назар у відповідь посміхається.

Розумію, що він ніколи не скаже мені правди. Цілком ймовірно, що він досі з нею зустрічається, або з якоюсь іншою дівицею. А в проблемах мене звинувачує. Це я зрадила нашу сім’ю, я порушила присяги, я проміняла рідного чоловіка на лівого мужика…

Так, усе я, таке стерво. А він білий і пухнастий.

— Я ж сказав, що давно звільнив її. І вона вже не вагітна! — заявляє Назар.

— Ти в цьому впевнений? Вона принесла довідку від гінеколога?

Хочеться розсміятися йому в обличчя. Невже він такий наївний? Навіщо жінці робити аборт у світі, де вона може стягнути з батька дитини пристойні аліменти?

— Мені не потрібна її довідка. Я знаю, що це не моя дитина. Крім мене, у цьому світі є ще інші чоловіки.

— Якщо так, то навіщо ти сплатив їй лікаря?

Ось не вірю жодному слову.

— Щоб вона відв’язалася від мене. Але вона просто божевільна, а ти, дружинонько моя, справжня тварюка. Узяла й повірила в її марення. Ще й до іншого чоловіка стрибнула в ліжко, а зараз брешеш.

— Якщо я така погана, то…

«Відпусти мене» — крутиться на язиці.

Але я ковтаю ці слова.

Адже він не тримає. Я вільна піти будь-коли, тільки без доньки.

— Мені начхати, яка ти, — голос Назара стає хрипким. Жадібний погляд впивається в мій живіт. — Ти мати моїх дітей.

Я відразу прикриваюся руками.

— Результат ДНК ще не готовий.

— Готовий. Мені його вже надіслали. Дитина — моя.

У мене стискає в грудях.

А Назар дістає з кишені розпечатаний конверт і кидає в мене.

Конверт падає до моїх ніг.

Тремтячими руками підіймаю і розкриваю його. Мене трусить. Читаю рядки. Збіг максимальний.

До горла підступають сльози.

Остання ниточка зв’язку з Миром обривається. Я вагітна від Назара…

Тільки не зрозумію, чого відчуваю більше: розчарування, що це дитина не від Мира, чи полегшення, що тепер Назар не змусить робити аборт і обирати між двома дітьми…

— Ти ніби не рада, — чоловік уважно спостерігає за мною.