Розділ 5: Пазл • Ще один фрагмент

ВІСІМНАДЦЯТИЙ ВИМІР • ШТАБ-КВАРТИРА

— У сенсі ти його не закрив?!

Голос Кейна рознісся штаб-квартирою.

— Рейне, що за необережність?

Шестерні на стінах неприродно заскреготіли. Їхній рух на кілька секунд сповільнився, а потім знову відновився, ніби механізм насилу змушував себе працювати. Уся штаб-квартира тремтіла по швах.

Рейн стояв посеред приміщення, опустивши голову. Кілька секунд він мовчав, а потім тихо промовив:

— Але ти сказав, що її картина — це карта.

Він підняв погляд на Кейна і продовжив:

— Треба дізнатися більше інформації саме від неї.

Кейн спалахнув.

Він схопив зі столу одну з маленьких шестерень і зі злості жбурнув її просто в Рейна.

Той навіть не здригнувся.

Лише в останню мить підняв руку й без особливих зусиль спіймав шестерню просто біля свого обличчя.

Кейн лише ще більше розлютився.

— Ти хоч розумієш, що через якісь твої особисті цілі можуть зруйнуватися цілі механізми?! — прокричав він. — І ти справді думаєш, що ця людина хоч щось знає про карту? Вона взагалі нічого не розуміє! Вона досі думає, що все це її сон!

Рейн повільно стиснув шестерню в долоні.

— Мені здається, тепер вона так не думає.

Кейн застиг.

Його плечі повільно опустилися, а голова схилилася набік. У погляді з’явилася тривога.

— Як це, не думає? — тихіше запитав він.

Кейн зробив крок уперед.

— Що ти зробив?

Рейн склав руки на грудях і спокійно відповів:

— Вона обпеклася рослиною у восьмому вимірі, думаю, залишиться слід.

Кейн знову крикнув.

— Обпеклася у восьмому вимірі?!

Він аж розвів руками.

— А що вона там взагалі робила? Як людина потрапила у восьмий вимір? Ти провів її туди?

Кейн роздратовано провів рукою по обличчю, продовжуючи:

— Як вона взагалі не задихнулася дорогою?

— Я закрив їй рот рукою, — спокійно відповів Рейн.

На кілька секунд він просто дивився на свого напарника, ніби намагався осмислити почуте.

Потім різко відступив і сперся руками об край столу.

Він важко видихнув, заплющивши очі. І лише через кілька секунд хранитель знову подивився на Рейна. Цього разу майже без роздратування, намагаючись виглядати серйозно.

— Нам не можна зв’язуватися з людьми.

Рейн мовчав, і тоді Кейн продовжив:

— Це завжди закінчується погано. І для нас, і для них.

Рейн втомлено прикрив очі.

— Я не збираюся знову слухати твою загадкову маячню.

Кейн повільно підійшов до нього. Зупинився зовсім близько.

— Я не можу розповісти тобі всього просто тому, що деякі речі не варто повторювати.

Рейн дивився на нього, стискаючи кулаки.

— Не можеш розповісти, але вимагаєш від мене абсолютного розуміння.

Кейн нічого не відповів. Лише відійшов від нього й важко видихнув. Його погляд ковзнув по столу, заставленому десятками копій карт до різних розломів.

— Я чомусь так і знав, що все до цього дійде…

Він провів рукою по обличчю.

— Схоже, мені самому доведеться знову зустрітися з цією людиною і нарешті закрити розлом.

— Її звати Ірис, — одразу сказав Рейн.

Кейн закляк на місці.

А потім нервово, майже істерично, розсміявся.

— Ну прекрасно.

Він повернувся до хранителя.

— Тепер ти звеш її по імені.

Рейн насупився.

— Кейн…

— Рейне, схаменися! — перебив його Кейн. — Ти забув, що колись був одним із найвідповідальніших хранителів, яких я знав?

Він різко вказав рукою в бік механізмів.

— А тепер ти не закриваєш розлом через якусь людину! Через тебе десятки хранителів зараз навіть не розуміють, що відбувається в їхніх штаб-квартирах!

Кейн стиснув зуби.

— І я не хочу, щоб уся увага зараз перемкнулася на те, що ти тут наробив. Бо якщо це станеться, ти втягнеш і мене, а мені це непотрібно, повір.

Рейн більше нічого не казав. Але було очевидно, що його це зачепило. Він розвернувся й попрямував до виходу зі штаб-квартири.

— Ну і куди ти знову зібрався? — кинув йому вслід Кейн.

Рейн не зупинився. Він продовжував іти до виходу, а потім, навіть не обертаючись, відповів:

— Твої емоції виходять за межі потрібного. Напевно, все через твої кляті спостереження за людьми.

Рейн повернув голову, але на хранителя так і не подивився. Він поклав руку на механізм дверей.

— Я лише намагаюся розібратися у цих аномаліях.

Він на мить зупинився.

— Тож будь ласка, виконуй свою роботу правильно.

Двері з гуркотом зачинилися за ним.

Кейн залишився посеред штаб-квартири сам. Навколо нього продовжували рухатися величезні шестерні.

ЧЕТВЕРТИЙ ВИМІР • ЛЮДСЬКИЙ СВІТ

Минуло чотири дні відтоді, як Ірис востаннє спала й виходила зі своєї кімнати. Її родина неодноразово намагалася поговорити з нею та залишала їжу під дверима, переймаючись станом дівчини.

Телефон, який чотири дні тому вона жбурнула в стіну перед сном, якимось дивом залишився цілим. Щоправда, тепер він був зовсім іншої моделі, як і чохол на ньому. Ірис кілька секунд розглядала його, коли вперше помітила зміни, але навіть не стала запитувати рідних, чи вони купили їй новий. Вона вже знала, що почує у відповідь, що їй знову не повірять.

На її правій долоні пульсував червоний опік, який підтверджував, що все, що вона вважала сном, тепер ним не здавалося. І це лякало її ще більше.