ГЛАВА 21: ІМ’Я, ЯКЕ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Об’єкт ORION.
Глибокий рівень.
2047 рік.
Ім’я не може просто зникнути.
Навіть якщо зникне людина.

Після розриву
Зал виглядав майже стабільним.
Майже.
Світло більше не мерехтіло.
Панелі працювали.
Повітря знову було “нормальним”.
Але це була лише оболонка.
Глибше…
щось залишилось відкритим.
Тиша
— Ми повинні йти, — сказав Громов.
Ніхто не відповів.
Бо всі чекали.
Очікування чого?
Ніхто не міг пояснити.
Але відчуття було однакове:
щось ще не завершилось.
Остап
Він дивився в ту саму точку.
Де був розрив.
Де зник боєць.
Де…
мало бути порожньо.
Але
там більше не було порожньо.
Перший знак
Давид першим це помітив.
— Зачекайте.
— Що? — різко спитав Громов.
— Там…
Він не договорив.
Бо не знав, як це назвати.
Форма
У повітрі щось було.
Не повністю.
Не стабільно.
Але…
достатньо, щоб мозок почав шукати форму.
Мей
— Не дивіться прямо, — сказала вона тихо.
— Чому?
— Бо ви почнете бачити те, чого ще немає.
Остап
Він не відводив погляду.
Бо для нього це вже було.
Контакт
*Ти пам’ятаєш.*
— Так.
Рух
Форма здригнулась.
І на секунду…
стала чіткішою.
Людина
Силует.
Плечі.
Голова.
Давид
— Це… — він зробив крок назад.
— Ні.
— Це не може бути…
Ім’я
Остап тихо сказав:
— Маркус.
Реакція
Силует здригнувся.
Наче ім’я…
дало йому форму.
Усвідомлення
Мей прошепотіла:
— Ім’я як якір…
— Він прив’язується назад.
Громов
— Це він? — різко спитав він.
— Чи щось інше?
Остап
Він не відповів одразу.
Бо відчував дві речі одночасно.
Правда
— Це Маркус.
Пауза.
— І не тільки.
Форма стабілізується
Силует став чіткішим.
Обличчя…
майже з’явилось.
Але щось було не так.
Рух часу
Він рухався ривками.
Наче пропускав кадри.
Наче не встигав за реальністю.
Голос
— …стап…
Тихо.
Зламано.
Наче звук проходив крізь щось.
Остап
Він зробив крок вперед.
— Я тут.
Контакт
Силует здригнувся сильніше.
— …я… не…
Розрив всередині
На секунду…
Маркус “роздвоївся”.
Дві версії.
Два положення.
І тільки одна залишилась.
Давид
— Він не стабільний!
Мей
— Він не синхронізований!
Остап
— Він між шарами.
Маркус
Він підняв голову.
І тепер його очі були видні.
Але…
вони дивилися не так.
Глибше.
Далі.
Погляд
— Я бачив… — сказав він.
Пауза.
— Я бачив інше.
Тиша
Ніхто не рухався.
Бо всі розуміли:
це момент.
Правда
— Там… — продовжив Маркус.
Його голос ламався.
— Там не один світ.
Остап
— Я знаю.
Маркус
Він подивився прямо на нього.
— Ні.
Пауза.
— Ти ще не знаєш.
Холод
Повітря різко змінилось.
Шрам за їхніми спинами пульснув.
Реакція
— Що ти бачив? — спитала Мей.
Маркус
Він відповів не одразу.
Наче вирішував…
чи це можна сказати.
Відповідь
— Вони не всі однакові.
Пауза.
— Деякі реальності…
Він замовк.
Остап
— Що?
Маркус
— Деякі…
дивляться назад.
Тиша
Цього разу вона була іншою.
Важчою.
Глибшою.
Усвідомлення
Давид прошепотів:
— Це неможливо…
Мей
— Ні.
Вона дивилась на Маркуса.
— Це тільки початок.
Остап
Він відчував це.
Чітко.
Без сумнівів.
Контакт
*Він перейшов далі за тебе.*
Пауза
Остап тихо сказав:
— Я наздожену.
Маркус
Він різко подивився на нього.
— Не треба.
Пауза.
— Ти не розумієш, що це.
Громов
— ДОСИТЬ.
Він підняв зброю.
— Ми забираємо всіх.
— ЗАРАЗ.
ПЕРИМЕТР
— Центр.
— Маємо контакт із другим об’єктом.
Пауза.
— Він… нестабільний.
Відповідь
— Не втручатися.
— Спостерігати.
Шок
Громов завмер.
— Вони що, здуріли?!
Остап
Він не слухав.
Він дивився тільки на Маркуса.
Правда
— Ти не повернувся, — сказав він.
Пауза.
— Ти прорвався.
Маркус
Він ледь усміхнувся.
Сумно.
— Ні.
Пауза.
— Я просто не зміг залишитись там.
І головне
Він подивився на шрам.
А потім знову на Остапа.
Останній рядок
— Але щось…
йде за мною.