ГЛАВА 18: КОЛИ МЕЖА ДИВИТЬСЯ У ВІДПОВІДЬ

Об’єкт ORION.
Глибокий рівень.
2047 рік.

Його не можна було просто забрати звідси.
Не тому що це було складно.
А тому що…
щось уже почало його тримати.
Після контакту
— Нам треба йти, — сказав Громов.
Його голос був жорстким.
Нормальним.
Людським.
І саме це зараз звучало дивно.
Бо все інше вже перестало бути нормальним.
Остап
Він не відповів одразу.
Стояв.
Дивився на шрам.
І слухав.
Тиша, яка говорить
Ти вже не там, де був.
Він повільно видихнув.
— Я тут.
Частково.
Реальність ковзає
Мей зробила крок до нього.
І на секунду…
її силует “провалився”.
Наче вона пройшла крізь іншу версію цієї кімнати.
І повернулась.
— Це вже не просто накладення, — сказала вона тихо. — Це… змішування.
Давид
Він нервово проводив пальцями по панелі.
— Дані сходять з розуму.
— Конкретніше, — кинув Громов.
— Один і той самий датчик показує три різні реальності.
Пауза.
— І всі — правильні.
ПЕРИМЕТР
— Центр, це група захоплення.
— Провідник нестабільний.
— Рекомендуємо негайну ізоляцію.
Голос із каналу був холодний.
— Відмовлено.
Тиша.
— Повторіть.
— ВІДМОВЛЕНО.
Пауза.
— Спостерігати. Не втручатися.
Громов повільно підняв голову.
— Щось змінилося.
На іншому рівні
Десь далеко.
У центрі ПЕРИМЕТРУ.
Рішення вже прийняли.
І вперше…
не вони контролювали ситуацію.
Усвідомлення
Мей тихо сказала
— Вони бояться.
— ПЕРИМЕТР — не повірив Давид.
— Так.
Пауза.
— Бо вони вперше не розуміють, що відбувається.
Остап
Він зробив крок до шраму.
Ніхто не встиг його зупинити.
Бо це виглядало… природно.
Наче він просто повертається туди, де має бути.
Контакт
Ти починаєш чути правильно.
— Що це означає
Ти більше не лише людина.
Межа
Він підняв руку.
Не торкнувся шраму.
Але простір між ними…
зник.
Реакція
— СТОП! — крикнув Громов.
Але було пізно.
Дотик без дотику
І в цей момент…
Остап відчув щось, чого не відчував ніхто з людей.
Не холод.
Не біль.
А…
відсутність форми
Пустота
Це не була темрява.
Темрява — це коли немає світла.
Тут не було навіть цього.
Це було місце, де саме поняття “є” не мало значення.
І водночас
Він відчув інше.
Тонке.
Ледь вловиме.
Але стійке.
Хранителі
Не голоси.
Не образи.
А присутність.
Як межа, яка не дає всьому розсипатись.
Усвідомлення
Ти не один.
Остап прошепотів
— Я знаю.
Повернення
Його різко відкинуло назад.
Мей схопила його.
— Остапе!
Він дихав важко.
Але…
усміхнувся.
Страх
— Це погано, — сказав Давид.
— Чому — спитала Мей.
— Бо він не боїться.
Правда
Громов повільно сказав
— А повинен.
Остап
Він піднявся сам.
Без допомоги.
Подивився на них.
І тепер його погляд був іншим.
Глибшим.
Тихішим.
Розуміння
— Це не вторгнення, — сказав він.
— Що — не зрозумів Давид.
— Це… зіткнення.
— Чого
Остап подивився на шрам.
— Реальностей.
І головне
Він перевів погляд на Мей.
— І ми не центр цього.
Пауза.
— Ми лише точка перетину.
Тиша
Ніхто не відповів.
Бо всі відчули…
що це правда.
І вперше
Питання було не
“що це”
А
“що станеться, якщо це не зупинити”
Останній рядок
Десь у глибині ORION…
сфера зробила новий імпульс.
І система записала
АДАПТАЦІЯ ПОЧАТА