ЧАСТИНА II: ПЕРИМЕТР; ГЛАВА 12: ПЕРШИЙ РОЗРИВ

Зона.
Об’єкт ORION.
2047 рік.

Світ більше не поводився як раніше.
Мить
Все сталося не одразу.
Спочатку — тиша.
Неприродна.
Глибока.
Наче звук просто… зник.
— Ви це чуєте — прошепотів Давид.
— Ні, — відповіла Мей Чжень.
— От саме.
Збій
Ліхтарі почали мерехтіти.
Але не хаотично.
Ритмічно.
У такт із пульсацією сфери.
Громов озирнувся.
— Це вже не просто аномалія.
— Це синхронізація, — сказала Мей.
Дуга
Десь над ними…
на поверхні…
антени Дуги знову ожили.
Сигнал пішов у небо.
Але цього разу…
він не шукав.
Він відповідав.
Перший ефект
Маркус різко зупинився.
— Стоп.
— Що — спитав Громов.
— Ви це бачили
— Що саме
Маркус подивився на стіну.
— Вона… змінилася.
Усі повернулися.
Стіна була на місці.
Але…
на секунду…
вона була іншою.
Іншого кольору.
Іншої текстури.
— Це неможливо, — прошепотів Давид.
— Ні, — відповіла Мей. — Це почалося.
Розрив
У центрі сфери шрам розширився.
Повільно.
Без звуку.
Без вибуху.
Просто…
реальність відступила.
Контакт
Зсередини нічого не виходило.
І це було найгірше.
Бо щось уже було тут.
— Не рухайся, — тихо сказав Остап.
— Чому — прошепотів Громов.
Остап не відповів одразу.
Потім сказав
— Бо воно дивиться.
Погляд
Повітря стало важким.
Наче щось невидиме стояло поруч.
Кожен відчув це по-різному.
Давид — як тиск у грудях.
Мей — як шум у голові.
Громов — як інстинкт небезпеки.
А Остап…
він відчув щось інше.
Впізнавання.
Перший прояв
На підлозі з’явилася тінь.
Але вона не належала нікому з них.
Вона рухалась повільно.
Наче пробувала форму.
Наче вчилась бути тут.
Паніка
— Назад! — крикнув Громов.
Бійці підняли зброю.
Але ніхто не стріляв.
Бо не було в що.
Збій реальності
І тоді сталося щось гірше.
Час… спіткнувся.
На частку секунди.
Але цього вистачило.
Один із бійців зробив крок.
І…
зник.
Порожнеча
Не було вибуху.
Не було сліду.
Він просто…
перестав існувати.
Реакція
— ДЕ ВІН! — закричав Громов.
Ніхто не відповів.
Бо відповіді не було.
Усвідомлення
Мей прошепотіла
— Це не портал…
— Що тоді
Вона дивилась на шрам.
— Це… переписування.
Дуга знову
Сигнал зверху змінився.
Тепер він був сильніший.
Жорсткіший.
І вперше…
його можна було почути навіть тут.
Той самий ритм.
Той самий «дятел».
Але тепер…
він звучав як попередження.
Остап
Остап зробив крок вперед.
— Стій! — крикнула Мей.
Але він не зупинився.
Бо тепер він чув більше.
Не просто голос.
А сенс.
Контакт
Ти бачиш.
— Так, — тихо сказав він.
Ти розумієш.
— Частково.
Пауза.
І тоді
Це достатньо.
Вибір
Шрам відкрився ще ширше.
Світ навколо почав плисти.
Наче реальність втрачала стабільність.
— Ми повинні йти! — кричав Давид.
— Ні, — сказав Остап.
— ЩО!
Він не обернувся.
— Якщо ми підемо — це не зупиниться.
Периметр
Десь далеко…
Рада ПЕРИМЕТРУ вже бачила це.
— Почалося, — сказав Ковач.
— Ми втрачаємо контроль, — відповів оператор.
— Ми ніколи його не мали, — тихо сказав Хартман.
Рішення
— Активувати протокол — спитали в залі.
Тиша.
Ковач закрив очі на секунду.
— Ні.
— Чому
Він подивився на екран.
На Остапа.
— Бо вперше…
— у нас є шанс.
Повернення до ORION
У залі під реактором…
тінь зробила ще один рух.
І цього разу…
вона стала щільнішою.
Остання думка
Давид прошепотів
— Це не наука…
Мей відповіла
— Ні.
Пауза.
— Це щось, що було до неї.
І вперше
Розлом не просто відкрився.
Він…
почав впливати.