Розділ 53. Ліззі

Охоронці провели нас із Ніколь довгим коридором з безліччю поворотів, які я, як не старалася, не змогла досконало запам’ятати, хоч ми, схоже, йшли тим самим шляхом, яким прийшли сюди.

Коли вони відкрили двері, пропускаючи нас до вже знайомого нам кабінету Стаса, першим, що я побачила, було його похмуре, невдоволене обличчя. А враховуючи той факт, що Макс пішов з ним розмовляти, коли ми ще сиділи в кімнаті у Аста́ррхари, — саме він зіпсував йому настрій. Не знаю, що було тому причиною, але я цьому факту не надто зраділа.

Злий володар — непоступливий володар. Кепсько, але будемо працювати з тим, що є. Навряд чи ми маємо якісь інші варіанти.

Стас звернув на нас увагу, коли я, нервуючи та відчуваючи деяке роздратування від його ігнорування, неголосно кахикнула. Він люто зиркнув на нас і мовчки вказав рукою на крісла. Я незворушно сіла, аж ніяк не проникнувшись цими лютими блискавками в його очах. Хто-хто, а він так хай не зиркає. Особливо на мене.

— Мені хотілося б дізнатися щось про мою майбутню долю, — сміливо промовила Ніколь.

— Сходи до нашого ворожбита, — буркнув Стас.

— Ти знаєш, про що я, — насупилася Ніколь. — Я хочу повернутися до нашого світу.

Він свердлив її поглядом, якийсь час зберігаючи напружену мовчанку. 

— Гаразд, — процидів крізь зуби.

— І я маю завершити розслідування, — додала Ніколь. — Я не можу повернутися на роботу ні з чим. Цю справу необхідно розкрити.

— О, — невідомо чому розвеселився він. — З цим я тобі охоче допоможу.

— Серйозно? — Ніколь не втримала обличчя, шоковано витріщившись на нього. — З чого б це?

— Бо я ледве стримувався, співпрацюючи з цими покидьками, — з хижою посмішкою промовив він.

— Ти з кимось співпрацював? — ошелешено запитала вона.

— О так, — повільно протягуючи слова, відповів Стас. — На жаль, магія розлому здатна забрати лише одну особу на рік. Проте я потребував більше людей.

Ми з Ніколь обмінялися приголомшеними поглядами та очікувально глянули на нього. Той, побачивши нашу реакцію, хижо всміхнувся та почав свою оповідь.

— На другий рік після того, як уламок приземлився до Д’яребську, я зрозумів, що магія розлому не здатна виявити та перенести в рік більше однієї людини з необхідними якостями. Саме тоді я дізнався про одну банду, яка якраз планувала використати таємничу природу уламка та легенду, якою він був оточений, з метою викрадення людей. О, насправді в них були дуже розумні лідери. Тому що план, який вони придумали, був воістину геніальним та гідним самого Морського Диявола, — Стас криво всміхнувся та виклав нам усе, до найменших подробиць.

А я, поки слухала, відчувала, як закипаю від злості та люті. Ці покидьки створили цілу систему. І уламок справді був для них відмінним прикриттям.

Не знаю вже, де вони знайшли ресурси на необхідне спорядження, хоча, якщо враховувати не надто чесний спосіб життя, то це питання відпадає саме собою, — але підготувалися вони напрочуд добре.

Отже, в них було кілька контрольних точок, які займали по двоє-троє людей. Кожен мав своє завдання, чітко пов'язане ланцюжком із діями сусіднього пункту.

Перший пункт був просто на березі. Замасковані під звичайних відпочивальників або туристів, двоє осіб спостерігали за компаніями або самотніми особами, які знаходилися на березі навпроти каменю.

Коли вони помічали сміливця, що вирішив плисти до каменю, то передавали інформацію своїм спільникам. Ті, у свою чергу, знаходилися у човні на відстані кількохсот метрів від точки Ікс. Вони передавали цю інформацію далі водолазам, які зазвичай чатували в невеличкій бухті неподалік, приховані від очей наглядачів.

І щойно ті отримували інформацію від другого пункту, як пірнали та пливли до каменю за допомогою підводного скутера та чекали під водою на свою жертву. А потім все відбувалося за схемою: схопили за ноги, потягнули на дно, вкололи снодійне спеціальним гарпун-ін’єктором та втиснули в зуби загубник з повітрям. І вже ослаблену жертву, яка не чинить супротив, тягнули до того місця, де чатував човен.

Вся ця складна схема була необхідна для того, щоб з берега ці зникнення були схожі саме на підтвердження легенди. Тобто злочинна група добряче подбала про те, щоб жодна підозра не впала на них. 

Визнаю, такого я й уявити не могла. Це дійсно дуже продуманий та дуже складний план, який потребував ретельної підготовки та точності.

— Хай як розумно вони все продумали та підготувалися, це не відміняє того факту, що вони закінчені покидьки, — завершив свою промову Стас, скривившись з огидою.

Ми з Ніколь тривалий час обмірковували почуте, не перериваючи тиші. Врешті Ніколь поставила йому те питання, яке крутилося й у мене на краю свідомості:

— Вони викрадали людей лише для тебе? Чи є ще якісь жертви, які потрапили в інше місце? Для чого їм взагалі потрібні були люди?

— Впевнена, що хочеш знати відповідь на це питання? — спитав він, схиливши голову набік.

— Звісно, впевнена, — вперто промовила Ніколь. — Адже я сказала, що мушу розкрити цю справу.

— Ну, мета, думаю, доволі банальна: дармова робоча сила абощо, — недбало махнув він рукою. — Сама в них спитаєш, якщо поліція дозволить. А щодо сторонніх викрадень… Я, звісно, домовлявся з ними на таких умовах, що вони постачають мені двох людей щоліта, а я плачу їм непогані гроші. І за це вони більше нікого не чіпають. Проте я знаю, що вони діяли поза цією домовленістю і, на жаль, викрадали більше, ніж було умовлено.