Розділ 49. Ніколь

Ліззі затулила обличчя руками та мовчки хитала головою — чи то в спробах заперечити реальність, чи намагаючись впоратися зі своїми думками.

— Даймо їм час, — промовив Стас, підводячись з крісла. — Ходімо, Максе, необхідно віддати розпорядження підготувати кімнати для дівчат.

Макс торкнувся плеча Ліззі перед тим, як піти, злегка стиснувши його. Я ж провела їх поглядами та підійшла до крісла Ліззі, сівши перед нею на підлогу. Мені здавалося, що слова зараз будуть зайвими. Їй необхідний час, щоб оговтатися від усіх цих подій та нової інформації. Не скажу, що він не був потрібен мені, проте… В Ліззі була дещо складніша ситуація.

Механічні похитування головою Ліззі зовсім скоро змінилися короткими здриганнями та схлипами. У неї почалася істерика, що зовсім не дивно, враховуючи обставини. Я гладила її по голові та промовляла заспокійливі слова не стільки розраховуючи на їхню ефективність, скільки для того, аби вона відчувала мою присутність.

Трохи часу минуло, поки Ліззі врешті заспокоїлася та прибрала руки від обличчя. ЇЇ очі були червоними та набряклими, погляд — скляним і розфокусованим, як зазвичай буває після емоційних зривів, але більше вона не плакала. 

— Ліззі, — твердо промовила я, — ми не можемо змінити того, що вже сталося. І я не можу й на половину усвідомити те, що ти відчуваєш зараз. Але тепер нам необхідно зрозуміти, що ми маємо зробити, аби вибратися звідси, і по можливості — забрати з собою інших. Якщо вони, звісно, захочуть з нами йти.

Ліззі розсіяно кивнула, все ще дивлячись у порожнечу. Я взяла її обличчя у свої долоні та змусила поглянути мені в очі.

— Мені потрібна Ліззі. Справжня ЛІззі. Та, яка бореться попри всі насмішки, зневіру та несхвалення інших. Та, яка вірить у краще, назважаючи на відсутність хоч якогось на те приводу.

Ліззі нарешті сфокусувала на мені погляд, із зусиллям ковтнула та все впевненіше кивнула. 

— Так, Ніколь. Так. Я тут, – вона витерла долонею щоку та підвелася з крісла. — Ходімо. Потрібно знайти володаря цих земель.

І, судячи з рішучості та отрути, яка бриніла в її голосі, колишня Ліззі, може й не цілком, але більшою своєю частиною таки повернулася.

А це вже добре. Це дає нам значну перевагу.

◇

Вийшовши з кімнати, ми наштовхнулися на двох величезних істот, чимось схожих на Стаса в його справжній формі. Лише волосся їх було з більш синюватим відтінком та дещо коротшим. Та й роги здавалися не такими закрученими. Охоронці? Чи, скоріще, тюремники. Я гмикнула, думаючи, що мабуть — і те й інше. Ліззі також окинула їх пильним поглядом, найімовірніше, дійшовши того самого висновку, що й я.

— Ми проведемо вас до володаря, — прогудів один з них. — Слідуйте за нами.

Він рушив вперед, а другий — позаду нас із Ліззі.

Ми з нею перезирнулися, думаючи про одне й те саме, та обмінялися кривими усмішками. 

Охоронці провели нас довгим похмурим коридором, зупинившись біля високих чорних дверей, прикрашених візерунками у тому ж готичному стилі. Мовчки відчинивши двері, вони відступили, даючи нам пройти. Ми з Ліззі увійшли до приміщення та роззирнулися. Схоже, це було щось на зразок вітальні: невеликий диванчик, стіл, пара крісел та величезне вікно.

В обидві боки йшли ще пара дверей. Ті. що були праворуч залишалися прочиненими, і з-за них чулися приглушені голоси. Ми з Ліззі, не змовляючись, рушили в той бік.

Увійшовши до кімнати на око одразу трапило величезне ліжко, на якому лежала неймовірної краси струнка зеленоволоса дівчина. Освітлення в кімнаті не було надто яскравим, проте навіть попри це було помітно, що щоки її мають хворобливий сіруватий відтінок. На кріслі біля неї сидів Стас, а на самому ліжку — Макс, тримаючи дівчину за руку.

— Це моя сестра, — глухо промовив Стас. — Аста́ррхара.

— Вона постійно в такому стані? — тихо запитала я.

Стас кивнув.

— Останнім часом їй стає дедалі гірше… І нічого не дає довготривалого ефекту, на жаль.

Ліззі стояла ліворуч від мене і дивилася на дівчину з нечитабельним виразом обличчя. В кімнаті запанувала тиша, яку жоден із присутніх не хотів переривати. Це тривало, здається вічність: ми просто стояли і дивилися на сестру Стаса, біля якої ледве помітно клубочилася важка зелена енергія. Такого ефекту від дотику Макса, який ми бачили при його взаємодії зі Стасом, не було.