Розділ 18. Ніколь

Те літо видалося напрочуд спекотним і спокійним, поки в один із таких днів в Д'яребську не почалася буря, І здавалося б, нічого незвичного — примхи природи. Але цю бурю ні до, ні під час, ні після не зафіксували жодні метеорологічні прилади. А другого дня, коли хвилі нарешті вляглися, мешканців Д'яребська заскочила зненацька поява в морі величезного уламка невідомого походження. 

Влада одразу загородила територію та почала дослідницьку роботу із залученням фахівців різного профілю. Та виявили зрештою лише його, ймовірно, космічне походження та те, що уламок має своє власне електромагнітне поле, яке негативно впливало на електроніку в радіусі десяти метрів. Тому більшість досліджень проводили старими методами, без залучення новітніх пристроїв, інакше ті просто виходили з ладу.

Уламок визнали умовно безпечним, але підпливати до нього близько все ж не рекомендували. Коли ж обмеження на пляжі та у воді зняли, звісно, знайшлися охочі зблизька подивитися на дивне явище. Проте плавці успішно поверталися звідти, зауважуючи лише, що вода біля уламка була незвично темною.

Однак не всім того літа так пощастило. Компанія з п'яти хлопців, які приїхали відпочити на море після закінчення інтернату, якраз прогулювалася набережною, як один із них — Макс, помітив, що у воді біля каменю хтось борсається.

Звісно ж, юнак не міг залишитися байдужим і поплив на допомогу. У воді виявилася дівчина-підліток, яка підпливла занадто близько до уламка й почала тонути. Макс витягнув її та підклав під неї нудл. Завдяки цьому дівчина змогла благополучно дістатися берега, а ось хлопець, на жаль — ні. Щойно вона трохи відпливла, як Макса почало затягувати під воду.

Друзі одразу викликали рятувальні служби і хлопця розшукували, але все безрезультатно. Пізніше вони розповіли поліцейським ту саму легенду — як виявилося, вони знайшли її в одній з книг в орендованому будиночку. Та їм однаково ніхто не повірив.

З того самого часу щоліта зникають по двоє-троє людей. Принаймні з тих, про кого відомо.

Матвій завершив свою оповідь, сумно споглядаючи уламок на обрії.

— Саме тому я і воджу сюди екскурсії та легенду розповідаю, — додав він. — Може хоч одного відчайдуха це переконає не випробовувати долю на міцність. До того ж, гроші виручені з екскурсій, я вкладаю в розробку механічного обладнання, здатного якісно дослідити морське дно біля цієї чортівні.

Новим поглядом я глянула на чоловіка перед собою. Це в нього виходить не підприємницька, а справжня благодійна діяльність.

— Дякую, що розповіли мені все. Ця інформація значно допоможе мені у розслідуванні, — і вже менш офіційно додала: — І дякую, що робите те, що в ваших силах, а не чекаєте, поки це зробить влада або хтось інший.

Чоловік лише скупо всміхнувся. 

— Не так багато я і знаю, — на мить він замовк, ніби вагаючись, чи варто промовляти наступні слова. 

— Є хтось, хто знає більше? — вирішила підштовхнути чоловіка до відповіді, зчитавши прихований зміст його слів.

Він пильно подивився на мене. Я бачила ніби наяву, як у його голові з одного в інший бік схиляються шальки терезів. Хвилину помовчавши, чоловік важко вдихнув і все ж відповів:

— Є одна дівчина. Всі звуть її божевільна Ліззі.