Розділ 11. Ніколь

Даніель виявився дуже серйозним та відповідальним інтерв’юером. На кожне моє запитання він відповідав з усіма можливими деталями.

— Отже, Даніелю, ти кажеш що того літа ви вперше приїхали саме до Д’яребська, правильно?

— Так, абсолютно. До цього ми багато років, ще з юних літ, їздили у село неподалік. Березівка, може, чула про нього?

— На жаль, ні, — я похитала головою та зробила запис в блокноті. — Я рідко виїжджала зі столиці.

— Шкода. Дуже гарна і затишна місцина. У Антона там є невелика хатинка — залишилася від бабусі. Комфортно, гарний садок, до моря близько. Ми якось і звикли постійно там відпочивати, вже традиція була.

— Зрозуміло. А тут? Теж у когось є де зупинитися, чи ви орендували житло на час відпочинку?

— Тут орендували на першій лінії двоповерховий будиночок, щоб усім місця вистачило і було комфортно. Артур же був ще й з дружиною та донькою, — пояснив Даніель.

— Що ти можеш сказати про дружину Артура, Інесу? Які в них були стосунки?

— Та стосунки як стосунки, — знизав плечима Даніель. — Артур був у неї закоханий ще зі школи. Він їй теж симпатизував. У старших класах почали зустрічатися, тоді одружилися, донька народилася. Загалом, жили мирно, без скандалів. Артур дружину та доньку обожнював, постійно якісь квіти, подарунки, подорожі.

— А Інеса? Чи вона відповідала такою ж взаємністю? 

Даніель подивився на мене злегка насупившись та примруживши очі.

— Вона відмовилася від розмови, тож я просто хочу зрозуміти з чим це пов'язано. Можливо, це не має значення, але я звикла розглядати кожну деталь, — м'яко всміхнувшись пояснила я Даніелю.

— Думаю, вона досі на нього гнівається, — зітхнувши, промовив він та відвернувся до вікна. — За те, що він тоді поплив до того уламку.

Даніель перевів на мене важкий погляд і склав руки на грудях.

— Інеса дуже підтримувала його професійну діяльність, — повільно продовжив він. — Часом мені навіть здається, що він усе це робив більше для неї, ніж для себе.

— Чому ти так думаєш? 

— Просто… — Даніель задумався на мить, ніби не знав, які слова добрати. — Це видно. Я не знаю, як пояснити. Він ходив на плавання з дитинства, і йому дійсно подобалося. Він у змаганнях перемагав, завжди був кращим з кращих. Але я не пам'ятаю, щоб він задумувався хоча б раз про те, аби стати професійним плавцем та присвятити цьому все життя. Але, коли Інеса почала активно цікавитися його перемогами, він починав тренуватися з подвійним ентузіазмом та зрештою став на шлях професійного спорту.

— Можливо, Інеса просто додала йому мотивацію? — видала я свою версію. Поки що мені це виглядало саме так.

— Можливо твоя правда, — погодився Даніель. — Але я знаю Артура все життя. І думаю, тут річ не стільки в мотивації, скільки в тому, що він хотів вразити і зробити приємно Інесі. Вона завжди була найбільш щасливою, коли він здобував нові перемоги. Він сам про це якось сказав. А так як Артур її безмежно кохав, то логічно, що хотів зробити дружині приємно. 

Аргументація Даніеля звучала доволі реально і тепер дійсно фокус сприйняття дещо змістився.

— Отже, ти кажеш, що Інеса не хотіла, аби Артур плив того вечора до уламка? Це ж було ввечері? — уточнила про всяк випадок.

— Так, ввечері. Після відпустки Артур мав їхати на відбірковий тур, а далі — чемпіонат Світу. Інеса взагалі у цій поїздці була надміру тривожною. Мабуть, хвилювалася, аби він не вийшов з форми за час відпочинку або не травмувався — не знаю.

— Чому ж він вирішив плисти, якщо знав, що Інесу це засмутить? Це дещо суперечить тому, що ти розповідав про його ставлення до дружини.

— В тому то й річ! — він замовк, вагаючись, а тоді швидко вимовив: — Хочеш — смійся чи вважай мене психом, але я тобі кажу: це все той клятий камінчик винен!

Я звела брови та з нерозумінням глянула на Даніеля.

— Який камінчик?

_____________

ВІД АВТОРКИ:

А ви як думаєте, який камінчик? :)

Друзі, підписуйтесь на сторінку, додавайте книгу в бібліотеку, та залишайте свої враження від книги в коментарях. Примхливий Муз авторки це дуже любить і набагато краще тоді працює :)