Розділ 8. Ніколь

За звичкою прокинулася я ще на світанку. Вдома доводилося вставати рано, аби встигнути поснідати та дістатися офісу. Рух в столиці був доволі активним, а я страшенно не любила натовпу, тому воліла виїжджати трохи раніше, аби уникнути великого напливу людей.

План на сьогодні в мене був доволі насичений: сконтактуватися з Даніелем, написати Інесі на електронну пошту й домовитися про дзвінок. А ще — сходити на пляж та побачити на власні очі той таємничий уламок. Але насамперед — сніданок.

Цю звичку я мала з дитинства, і знала: якщо піду по справах голодна і без кави — день пропав. Сніданок у готелі подавали з сьомої, тож я мала час, аби неспішно прийняти душ та перевдягнутися. Водні процедури добре увімкнули моє тіло та мозок, запускаючи мисленнєвий процес та вже з самого ранку налаштовуючи на робочий лад.

Я повернулася думками до тієї дивної легенди, яку вчора знайшла на форумі і вирішила, що після запланованих дзвінків та листування, знову зазирну до неї. Варто ще раз перечитати на свіжу голову. Можливо, сьогодні вона видасться мені більш зрозумілою та ґрунтовною.

Їдальня на першому поверсі зустріла мене тихою, спокійною музикою та неймовірними ароматами. Окрім мене тут було лише троє людей. Небагато нас, ранніх пташок але це й зрозуміло: більшість приїхали на відпочинок, тому й дозволяють собі ліниві, пізні ранки.

Неспішно поснідавши сирниками з кавою я повернулася до номера. Одразу ж відкрила ноутбук та сіла писати листа Інесі Мартейн — дружині зниклого Артура.

Написання подібних листів було вже відточене до дрібниць, тож я швидко впоралася з цим завданням, отримавши в результаті таке повідомлення:

« Добрий день.

Пані Інесо Мартейн, вас турбує журналістка редакції “Столичний Об'єктив” Ніколь Гройстен.

Я розслідую справи зниклих людей у Д'яребську. Дорогою сюди зустріла пані Тіну — тітку вашого чоловіка Артура, і вона поділилася зі мною вашими контактними даними. Я хотіла би поговорити з вами особисто стосовно подій восьмирічної давнини. Скажіть, будь ласка, чи могли б ми з вами домовитися про дзвінок? Надішліть зручні для вас дату та час у відповідь на це повідомлення.

З повагою, Ніколь Гройстен. »

Один клік — і лист відправлено адресатці. Тепер все залежатиме від рішення Інеси: чи погодиться вона на дзвінок і чи взагалі побачить та відповість на мій лист. Я глянула на годинник: чверть на дев'яту. Для дзвінка без попередньої домовленості, мабуть, ще ранувато. А, отже, можна поки що повернутися до знайденої вчора легенди.

Я закрила пошту та відкрила вчорашню вкладку з місцевим форумом. Схоже, що з учорашнього вечора люди понаписували багато нового, тому що форум з легендою, який був першим — десь заподівся. Я прогорнула вниз.

— Так… Збільшення штрафів за браконьєрство, обговорення концерту, корупція, День рибалки, фестиваль Нептуна… Стоп.

Я прогорнула ще раз вгору. Ніби нічого не пропустила. Але дописи йшли вже з датою дводенний давнини, а той форум точно був створений вчора, я запам'ятала.

— Гм, — я ще кілька разів прогортала сайт вгору-вниз. — Можливо, видалили?

Цей варіант цілком можливий, особливо, якщо врахувати, що хтось із місцевої влади міг бути не задоволений, що цей допис виставили на загал. Добре, що я завжди підстраховуюся на такі випадки. Згорнувши браузер, я відкрила теку з зображеннями. Вчора я завбачливо зробила знімок екрана, тож і так зможу перечитати легенду. 

Він, знову ж таки, мав би бути першим в теці, але, як і вчорашнього форуму з Легендою — знімка екрана не було. Я про всяк випадок прогортала усю теку, перевірила, чи сортування в ній виставлено за датою оновлення, але й так нічого не знайшла. Це вже було занадто дивно. Я зазирнула в кошик, припускаючи, що могла випадково видалити, проте він був порожній. Відкинувшись на спинку крісла, я схрестила між собою пальці рук і задумалася. 

Чи могло мені через стрес та втому просто примаритися все це? 

Та ні. Ні. Це неможливо, адже я маю чудову пам'ять та високий рівень концентрації. І працюючи навіть на межі виснаження, завжди чітко і детально пам’ятатиму кожну дрібничку. Це вже професійне. Але що ж це за чортівня тоді діється? Можливо, не спрацювала кнопка на ноутбуці? Це вже більш реальний варіант.

Мій погляд, блукаючи екраном ноутбука, зачепився за блокнот, що лежав біля нього. Точно! Моя звичка записувати все в блокнот, ще ніколи мене не підводила! 

Я відкрила блокнот там, де стирчала закладинка.

— Так, це контакти, які дала мені пані Тіна і її власний номер телефону, отже, на наступній сторінці має бути, — я перегорнула її втупилася у чистий аркуш. — … нічого. 

Перегорнула далі, і ще кілька сторінок. Тоді прогортала в зворотному порядку. Просвітила листок, той, що був наступним після нібито написаного вчора, в надії побачити відбитки від кулькової ручки, що мали б залишитися на ньому. 

Нічого немає. Я перегорнула сторінки ще кілька разів.

— Що за чорт?!

Мені здавалося, що реальність перестала бути реальною. Я навіть вщипнула себе за руку, та біль був цілком справжнім. Отже, я не сплю і не марю. Але що це тоді за кляті жарти?

Я можу зрозуміти відсутність форуму, можу зрозуміти відсутність знімка екрана, але відсутність записів у блокноті я зрозуміти аж ніяк не можу!