Розділ 7. Ніколь

З пані Тіною ми тепло розпрощалися по приїзді в Д'яребськ та домовилися ще зустрітися на каву. Вона вже має тут свої, перевірені роками місця і пообіцяла зводити мене до булочної з найсмачнішими круасанами в місті. Пані Тіна буде тут тиждень, а потім повертається додому, до передмістя столиці.

Я ж мала місяць офіційного відрядження і за цей час мусила розібратися з цією справою та написати статтю з розслідуванням такого рівня, щоб Летмінський все ж не викинув мене з роботи.

Насамперед мені необхідно було заселитися в готельний номер і як слід виспатися. Потяг прибув під вечір, і дорога, незважаючи на чудове сусідство та приємні розмови, досить сильно мене виснажила. Тож я вирішила відкласти знайомство з містом на завтра і дозволити собі трохи розслабитися.

Номер був заброньований особисто босом та профінансований редакцією. Судячи з супутніх документів, це був тризірковий готель з повним пансіоном. Без зайвої розкоші, але чисто, комфортно і з усім необхідним. Мені здається, що пан Ігор дійсно відправив мене сюди не стільки працювати, скільки відпочити. Але, гадаю, він все ж добре мене знає і розуміє, що я не зловживатиму його добротою і все одно працюватиму весь час.

Готель розташовувався трохи далі від центру та виглядав цілком пристойно: сучасний дизайн, ошатний ландшафт навколо та м'яке освітлення вивісок та ліхтарів біля входу.

Автоматичні скляні двері пропустили мене всередину. Посеред просторого світлого холу знаходилась стійка реєстрації, до якої я і попрямувала.

— Вітаємо вас у “Д'яребськ хол”, — зі сліпучою усмішкою привітала мене адміністраторка готелю. — Мене звати Ангеліна. У вас заброньовано чи підказати які маємо вільні номери?

— Вітаю. Так, у мене вже заброньовано, — я витягла з сумки документи та простягнула дівчині. — Ніколь Гройстен, заброньовано редакцією “Столичний Об'єктив”.

Дівчина зробила кілька кліків по клавіатурі, вдивляючись в екран, і згідно кивнула.

— Усе вірно. Одномісний номер на місяць із повним пансіоном. Другий поверх, кімната номер двісті двадцять два.

Адміністраторка Ангеліна простягнула мені ключ-картку від номера з трьома двійками. Я гмикнула, криво усміхнувшись. Яка цікава чудасія.

— Якщо у вас є ще якийсь багаж я можу викликати носія вам на допомогу, — люб'язно запропонувала дівчина.

— Ні, дякую. Всі мої речі при мені.

Адміністраторка підказала як мені дістатись номера і зауважила, що можу звертатися до неї, якщо чогось потребуватиму. Я вдячно всміхнулася та рушила до ліфта. 

Коридор другого поверху був надзвичайно довгим і мені справді пощастило, що мій номер був майже посередині, недалеко від ліфта. Ключ-картка спрацювала ідеально, і вже за мить я переступила поріг свого тимчасового житла. Номер був світлим та затишним. Панорамне вікно з видом на парк та набережну, велике ліжко, стіл, крісло та торшер із сучасним дизайном. Праворуч була невеличка шафа та двері до вбиральні. Усе, що необхідно для життя, і то досить комфортного та приємного. 

Насамперед з дороги хотілося освіжитися, тож я вирішила набрати собі ванну та влаштувати релакс: сіль, пінка, ароматичні свічки, приємна музика. Я дуже любила робити собі такі вечори хоча б раз на тиждень — це був один із моїх найулюбленіших способів наповнення енергією.

Тепла ароматна ванна дійсно надзвичайно благотворно подіяла на мій стан, і я, розніжена та розслаблена, закуталася у м'який халат та попленталася до ліжка. Пару хвилин попрацювати — а тоді можна й відпочити.

Відкривши вікно інтернет-браузера, я вбила в пошуку: «Уламок у Д'яребську. Місцева легенда». Чомусь мені здавалося слушним знайти саме цю інформацію та спробувати налаштувати контакт із місцевими з контексту їхнього власного бачення того, що відбувається ці роки. Пошукова система вибила сотні найрізноманітніших посилань: від статей у газетах та новинних тез до чиїхось блогів та місцевих форумів. Ось останнє мене якраз цікавило найбільше.

Я клацнула на посилання з інтригуючою назвою «Люди, ви вже читали Легенду про Морського Диявола?». На екрані висвітився чи то скан, чи то якісне фото розвороту книги, на якому була написана, власне легенда. А у правому кутку — намальований уламок, дуже схожий на той, що стирчав уже десять років в Алоржському морі на узбережжі Д'яребська.

— Так, цього я ще не чула, — я почала читати текст, паралельно роблячи короткі тезисні помітки у своєму блокноті.

З усього виходило, що міфічний Морський Диявол нібито розкидає світами ключі до своїх володінь. І виглядають вони саме так, як цей містичний уламок, природа якого так і не була остаточно з'ясована. А потім, якщо людина з необхідними якостями (я зробила в блокноті помітку: «Що за необхідні якості?») підпливе до того уламку, то її ніби як затягне через розлом у володіння Морського Диявола.

— Гм, — дочитавши до кінця, я ще раз пробіглася очима по зображенню та зробила знімок екрана на ноутбуці. Потрібно буде ще раз поглянути на це свіжим поглядом. З мене мимоволі вирвалося глибоке позіхання. Все. Варто відкласти поки що свою роботу і добряче відпочити. Я закрила ноутбук та затягнула резинкою блокнот, склавши все на столі біля ліжка.

М'яка, пахуча постіль прийняла мене в свої обійми, і щойно голова як слід вмостилася на подушці, як я миттєво поринула у спокійний, глибокий сон.