Розділ 4. Ніколь

Мою історію можна назвати доволі типовою: сіра мишка та красунчик, який звернув на неї увагу. 

З Адамом ми познайомилися у маминому салоні краси. Під час навчання в університеті я допомагала їй, виконуючи обов'язки адміністратора у вільний від пар час. Адам прийшов на стрижку і, поки очікував, розважав мене балачками ні про що. Але його посмішка, легка манера розмови та ненав'язливі компліменти зробили свою справу. Він сподобався мені з першої зустрічі, але я не мала марних надій — такі як він не обирають таких, як я. Не скажу, що я зовсім не вдалася зовнішністю, ні. Але я не вважала, що можу чимось привабити такого хлопця.

Проте Адам за якийсь час повернувся, приносив квіти, каву, різні смаколики, робив компліменти. Він продовжував ходити знову й знову, аж поки я остаточно не розтанула перед ним.

Звісно ж, почуття закружляли мені голову, і наш бурхливий роман переріс у серйозні стосунки, а згодом — у весілля. Мама на честь цього зробила подарунок, переписавши на мене салон, а я ще сміялася, що це дуже символічно, адже саме в ньому ми й познайомилися. Я закохалася в Адама без тями, а він стверджував, що так само сильно кохає мене. Ми були в шлюбі щасливих п'ять років, аж поки не захворіла моя мама.

В неї були проблеми з серцем із самого дитинства і ситуація різко погіршилася за останній рік. Лікарі не давали жодних втішних прогнозів, але підтримували її життя та здоров'я як могли. Лікування, звісно, не було дешевим, і коли всі мамині та мої збереження вже вичерпалися, я прийняла важке рішення продати салон. Так, він приносив дуже гарний дохід і я мала до нього сентиментальну прив'язаність, але в мене не залишалося вибору. Це був єдиний шанс хоча б спробувати врятувати маму, і я ним скористалася.

Саме тоді нашим стосункам з Адамом настав кінець.

Півроку тому.

— Ніколь, люба, ти впевнена, що це правильне рішення? 

— А як тут можна сумніватися, Адаме? У мене немає іншого виходу.

— Але ж можна спробувати пошукати інших спеціалістів або якесь альтернативне лікування, не таке дороге… 

— Яке альтернативне? Ти чудово знаєш, що його не існує!

— Ніколь, — Адам взяв мене за руку і серйозно глянув в очі. — Ну сама подумай. Навряд чи гроші, виручені з салону, зможуть кардинально змінити ситуацію. Твою маму це не врятує, а ми ще й додатковий дохід втратимо.

В мене від шоку відвисла щелепа, і я стояла, мов німа, не в силах хоч щось відповісти.

— Що?! — зрештою, мій голос прорвався лютим вигуком. — Ми? Додатковий дохід?! Та плювала я на додатковий дохід! Я згодна залишитися без нього, але з живою мамою! 

Я висмикнула свої руки з Адамових і поспішила вийти з дому. Зараз я не хотіла його ні бачити ні чути.

— А залишишся зрештою взагалі без нічого, Ніколь! — крикнув мені вслід Адам. — Краще подумай про це добре!

Тоді я вже його не слухала, а вилетіла на вулицю, вдихаючи прохолодне весняне повітря. В голові неприємно стукало від його слів, і я ніяк не могла повірити, що Адам, мій коханий, привітний і добрий Адам, міг таке сказати. 

Мама теж вмовляла мене залишити салон і не сваритися з чоловіком, але я не готова була відступитися. Ніколи в житті собі не пробачу, якщо знатиму, що могла щось зробити, скористатися можливістю, і не зробила цього. Ні. Тоді я була готова діяти, навіть знаючи, що це може не дати позитивного результату. 

На жаль, Адам категорично не поділяв мого рішення і цим остаточно все зіпсував між нами. Я подала на розлучення, а він подав на мене позов, ніби я «самовільно розпродала спільне майно». І виграти всі ці суди коштувало мені багато нервів і, що найприкріше — грошей, які я могла б додатково направити на лікування мами.

Адам натомість не отримав нічого, та ще й залишився з ураженим самолюбством на додачу.

А я… Я все ж таки втратила маму, хоч і боролась за неї з усіх сил. І після її смерті щось у мені невідворотно зламалося.