Розділ 1. Ніколь

Десять років потому

— Ти звільнена, Ніколь! — бос рявкнув на мене так, що аж шибки задрижали.

— Пане Ігорю, будь ласка, дайте мені ще один шанс, — торохтіла я в надії розжалобити начальство. — Ви ж знаєте, в мене важкий період зараз…

— І ти вирішила зробити його важким для всієї редакції?! — від цього крику хотілося заховатися під стіл і не висовуватися, але я добре знала Ігоря Летмінського. Він поки не викричиться, немає сенсу вести з ним конструктивні розмови. Бос тим часом продовжував свою гнівну тираду:

— Написати про компанію «РолтІнвест» такі нісенітниці! Та ти знаєш, що вони спонсорують більшу частину навчальних та розважальних закладів столиці? Де ти взагалі цю дурню знайшла?!

— У мене є свої джерела, — я вперто підібгала губи. У тому, що босові не сподобається моя стаття із розслідуванням щодо найбагатшої компанії столиці, я не сумнівалася. Але не думала, що він одразу буде звільненнями розкидатися. Не такі вони і чистенькі, якщо вже на те пішло. І очевидців, які постраждали через них, теж вистачає. Але хто б мене слухав.

— Твої джерела, Ніколь, поки що несуть для мене суцільні проблеми! Друга скандальна стаття за місяць! Чим ти думала? — бос важко всівся в крісло, потираючи лоб пальцями. Зараз знову заговорить про мігрень.

— Мені від тебе в редакції жодної користі, лише мігрень посилюється, — втомлено пробурмотів він, виправдавши мої очікування. — Я розумію, що в тебе зараз суцільна чорна смуга: мати померла, з чоловіком розлучилися… Але ж хоча б сама собі не ускладнювала все! 

Бос підняв на мене погляд, повний безмежної втоми й страждань — вочевидь, через мене. Я розуміла, що, може, й справді, трохи різко почала з усіма тими розслідуваннями. Але журналістика — це єдине, що зараз тримало мою психіку на плаву. Я не могла не писати і не могла не докопуватися до істини. Після всього, що я пережила за останні кілька місяців, робота була моїм порятунком. Якби я просто залишилася сам на сам із власними думками, мабуть, вже давно збожеволіла б.

— Пане Ігорю, дайте мені шанс, будь ласка. Я можу якесь журналістське розслідування провести, яке не стосується важливих людей та компаній. Я не можу зараз залишитися без роботи, прошу вас. 

Я з благанням подивилася на боса. Як би він не сварився на нас, як би емоційно не кричав і не звільняв на словах, та насправді він був добрим і чуйним чоловіком. Ось і зараз я сподівалася, що його сердечність прокинеться і щодо мене.

Бос дивився на мене якийсь час, стукаючи пальцями по столу, а тоді дістав один із аркушів на робочому столі і простягнув мені.

— Ось. Усе, що можу тобі запропонувати. Візьмешся — на додачу отримаєш символічну відпустку на курорті. І я від тебе відпочину, — останнє він пробубонів уже ледве чутно.

Я глянула на аркуш і невдоволено скривилася.

— Серйозно? — голос мій так і сочився сарказмом. — Але ж це якась дурня забобонна! Вони щоліта це присилають!

— Ось і перевіриш! — суворо промовив бос. — Або це, або нічого!

Я ще раз глянула на аркуш, на якому значилося, що від початку цьогорічного сезону у Д'яребську зникло вже двоє людей. Місцеві цілих десять років носяться із легендою про міфічного Морського Диявола, який затягує нещасних у свої глибини. І все через те, що десять років тому в Алоржське море впав уламок якогось небесного тіла. Занадто допитливі почали плавати до нього, аби розгледіти впритул, ну і потрапляли під сильні течії. Деяких знаходили мертвими, а деяких так і не вдалося відшукати. Тож народ собі придумав пояснення, начіплявши на нещасний камінь самі лише містичні забобони та жахалки. 

Я зітхнула, розуміючи, що якщо впиратися і далі, дійсно залишуся без роботи. Може і справді варто поїхати. Зміню обстановку, подихаю морським повітрям…

— Добре, — промовила я і додала, пирхнувши: — Поїду я цього вашого Морського Диявола шукати.

— Ось і чудово! — бос аж підбадьорився. — Квитки я тобі замовлю на завтра, можеш йти збирати речі і готуватися до відрядження.

Бос всміхнувся й жестом показав на вихід. 

Що ж, не скажу, що я задоволена цим результатом, але принаймні, досі маю роботу. А це вже добре. Один крок за раз, Ніколь. Один крок за раз.

___________

ВІД АВТОРКИ:

Любі читачі! Вітаю вас в новій історії. Ця книга входить до циклу "Розлом Морського Диявола" і є основною історією. Приквел до неї — "Розлом Морського Диявола. Перша жертва". Ви можете читати її до, після приквела, або не читати взагалі — усі події будуть зрозумілі й так.

Але якщо маєте вільну годинку — познайомтесь з героями приквела,  вони мають вам сподобатися:) Дякую за вашу присутність❤