1.1

 2 дні тому

 Сьогодні була не надто добра погода. Хмари сповили небо, туман накрив цупким молочним полотном землю. Мокрі, промерзлі вишні гнулися під поривчастим вітром. Навіть одвічно полохливі голуби позабивалися під покрівлю, та й так сидять півдня набурмосені.

Зазвичай я милувалася такою погодою. Така мряка навівала дитячі, затишні, теплі спогади. От і щойно згадала, як ще дрібнотою в передвесняну пору забиралася в ліжко, під барвисту теплу ковдру та вдивлялася у вікно. Моя дитяча уява малювала, що за цією шибкою я, як за стінами кам'яної фортеці.

Та не знати з якої причини мене гризла незрозуміла, глуха біль в грудях. Чи то було неприємне відлуння передчуття невиправного чи то від надто гіркої кави випитої напередодні, задля того, аби відволіктися від тривожних думок.

Я піднялася з крісла, підійшла до вікна і обережно прихилилася чолом до скла. Ось вже з тиждень, як мені не дає проходу синочок ректора в академії. Можна було спочатку ці прояви уваги списати на бажання поглузувати чи самоствердитися. Доти сьогодні це не перейшло всі можливі межі– затиснув мене в підсобці навчальної аудиторії після лекції. Тож, в якості самооборони в хід йшли всі можливі предмети інтер'єру комірки. Хвала полум'ю, я маю достатню магічну силу, аби дати відсіч тому мішку бридоти. Перед тим як стрімголов вилетіти з тимчасового місця утримання, встигла добряче облити його будівельним клеєм, присипати рожевою сіллю з Алазейським вогняним перцем та обрушити на нього доволі габаритну шафу з макулатурою. Знай наших!

Зухвалий хлопець яким він був перед цим, наразі нічого не міг зробити, окрім того як терти очі, кашляти та пирхати носом. Сам нарвався, то й отримав. Маю надію до нього швидко дійшло, що на мене його чари у вигляді покровительства не діють. Та й не підпадає така поведінка до моїх моральних принципів.

Попрошу у пані Матильди, щоби та надалі не призначала мене та цього нарцисса разом прибирати аудиторію після навчання. Бо ж надалі першінням у горлі, почервоніннями на шкірі, синцями та подряпинами він не обійдеться. Най би його грім побив! 

Тому гнітючої атмосфери в душі додавала сьогоднішній інцидент. Можна було поскаржитися ректору пану Леопольду, та ж внутрішнє чуття протестувало проти цієї затії. Все одно нічого не зміниться, тільки ще більше кпинів буде зі сторони керівництва академії: Хоче ошукати сина. Клюнула на гроші. Негідниця. Тож цю ідею відмела, і щоб розігнати смуту в душі потягнулася за шоколадом на поличці.

 Заспокоївши нерви прибрала зі столу до шухляди підручники, цінні фоліанти поставила до своєї міні-бібліотеки, посортувала за назвами флакони з реактивами. Сьогодні на уроці зіллєваріння кожному дали завдання зварити зілля. Мені випало приготувати вариво "Сон Мефістофеля". Цікава та місцями корисна штука: приймаєш кілька крапель, миттєво впадаєш в сон і бачиш віщі сновидіння. Але діє лише в тому випадку, якщо ставити одне питання котре ще потрібно правильно сформулювати, інакше дивитимешся сон у виконанні своїх найбільших фобій.Головним побічним ефектом, і водночас протипоказанням є головний біль,  а в гіршому випадку– летаргічний сон на тиждень-другий. Тож прописаного дозування краще дотримуватися. 

Моя мама жартує щодо нашого прізвища, ніби воно недаремно має переклад "арфа", що характеризує мою любов до музики. 

Мені ще малечі татко постійно грав на роялі. Він і досі стоїть на тому ж місці, що й за життя тата. Це одна з речей, яка найбільше нагадує мені його. Коли він відійшов до кращого світу заплакана я пообіцяла, що ніколи не опущу голови і завжди йтиму до кінця як би важко мені не було. Це стало моїм життєвим правилом, якому я не зраджу.

Навела чистоту, зібрала нотні зошити до рюкзаку, одягнулася, взяла парасолю та поспішила на музичні заняття.

Жваво йшла по бруківці оминаючи буйні потоки дощової води, та перестрибуючи калюжі. Прислухалася до ритму дощових крапель, що спадали з дахів до долу та до мелодії водяних перетоків. Дощ за кілька хвилин встиг перерости в справжню зливу, і декотрі з перхожих змушені були заховатися під піддашком ресторацій, кафе, крамничок. Вулиця наповнилася зойками, та окриками "Сюди!", " Бігом в укриття!". Я пришвидшила крок, бо вже майже запізнювалася. Кілька разів мене ледь не збили з ніг метушливі перехожі. Якийсь надто нахабний та квапливий малий штовхнув мене, і я ледве не впала в калюжу. Втримала рівновагу і лише влізла ногою в бруд заляпавши калошу брюк. 

Стала обтряхувати бруд та воду з тканини, але не зна від чого зупинилася. Підвела голову, випрямилася, порискала поглядом по натовпу– все ніби як звичайно. Але щось заважало. 1...2 секунди і я до мене дійшло– абсолютна тиша і відчуття холоду від хребта до кінчиків пальців. В розум увірвався глухий, ніби зза стіни голос "Обернися!". Зціпивши зуби, та калатаючись від охопившого мене холоду повільно повернулася на 180 градусів, і заклякла. В голові промайнула мимольотом думка "Невже дар повернувся? Я знову бачу їх!".

Сіро-жовта шкіра, бляклі очі, грузна статура, обличчя заціпеніле – перед мною на відстані витягнутої руки стояла примара молодого чоловіка. За лівим вухом виднілася глибока, кривава рана і кров з неї стікала на плече, а далі сочилася по рукаву білої сорочки. 

– Хто ти? Що з тобою сталося?– запитала я.

Привид нічого не говорив і лише дивився в очі. Раптово шалена біль пройшлася по голові від чого присівши я схватилася обома руками за неї. Накатило видіння: гамір, сміх, аромат цигаркового диму, чоловічі руки викладають на стіл карти. Потім картинка змінюється на довгий темний коридор, стіни в темно-смарагдовому кольорі, бачу мужчину зі спини йде по цьому тунелю, в темряві щось виблискує. Раз. В спині чоловіка опиняється ніж. Стогін. Біль. Видіння минає за долю секунди і я знову опиняюся на людній міській вулиці. В голові, як звуки наковальні гримить голос  "Знайди мого вбивцю. Покарають невинного. Знайди!"

***

– Отже, Мілена Харп...– як завжди прискіпливо роздивлялася посвідку придверний наглядач стара пані Мерседес– Проходьте! Не затримуйте черги!
В перший день відвідин занять в консерваторії мене це здивувало, бо ж за мною не було ніякої черги. А зараз вже звикла, навіть дещо кумедно часом від поведінки наглядачки. Років п'ятдесят тому ці зали й справді були переповнені учнями, а зараз коридори, аудиторії дуже часто порожні. 
Зайшла до потрібного кабінету. Після напівтемного коридору здавалося що тут занадто багато світла. Іноді через мале фінансування тут в окремі години практично вимикали освітлення. Примруживши очі привіталася до викладача та сіла на лавку. Піднявши очі з подивом помітила що замість професора в аудиторії стояла моя тітка Клодетт 
– Я знала що знайду тебе тут! Йди-но я обійму тебе! – розвела руки в сторони запрошуючи мене