Розділ 25.

Усе ж перша зустріч із двома Розкішницями дала свої плоди. Я дізналася їхні імена — Нарисса та Єва. Дівчата були сестрами, хоча й не надто схожими одна на одну.

Але набагато ціннішою була інша інформація. У цій парі дівчат одна очевидно домінувала — Єва. Вона голосніше фиркала, висловлювала своє фе й переходила на відверті, не надто доречні особистості. Тоді як Нарисса, якщо пригадати всю нашу розмову, взагалі не сказала на мою адресу нічого поганого.

Я знову і знову прокручувала нашу бесіду в голові перед сном, відчуваючи, що впускаю щось неодмінно важливе й цінне. Щось було сказано, щось докорінно змінювало суть.

Темрява за вікном поступово заколисувала мене, і лише із заплющеними повіками фраза боляче вколола свідомість.

«Нариссо, поглянь на неї! Ти кажеш, що в тебе товсті щоки, але Мадлена примудрилася наїсти туди цілий склад солодощів!»

Уранці я прокинулася в бойовому настрої. Мені потрібні були ситний сніданок, вільний час, вільні руки й Левіка. Вирішила почати з умитого обличчя.

Я розчахнула двері, сподіваючись побачити уважні очі Елая, але на мене чекало невеселе розчарування. Мій дворик був порожній, і лише Елоїза перевіряла посаджені рослини. Столик пустував.

— Сьогодні голодуємо, так? — видихнула я безбарвним голосом.

— Ще є залишки з учора, — винувато всміхнулася мені служниця.

Я зітхнула. Що ж, ще одна причина якнайшвидше піти до Левіки. Я махнула Елоїзі й помчала за ворота до своєї нової подружки. Мала для неї маленьку розвагу, яку вона залюбки обміняла б на сніданок.

І я мала рацію.

— Нафарбуватися і гуляти? А ти вмієш? — дитина дивилася на мене не просто щенячими очима — цим очам можна було пробачити все, навіть найстрашніший гріх людства.

Навіть котик із відомого мультфільму позаздрив би милоті очей Левіки, коли я запропонувала зробити їй приємний макіяж косметикою від імператора.

— Тільки в мене до сніданку нічого немає, — награно тужливо пробурмотіла я, на що миттєво отримала найсмачніші закуски у своєрідний кошик.

Три з половиною години і дванадцять хвилин страждань у вигляді Левіки, що ридала, бо туш то потрапляла їй в очі, то свербіла, то їй кортіло чхнути саме тієї миті, коли фарба ще не застигла. А міцелярної води, нагадаю, тут узагалі не було! Змивати доводилося звичайною водичкою! Загуслу фарбу практично до стану вугілля!

Цілком, страждання були ще ті. Зате результат однозначно того вартий. Із красивої дівчинки Левіка перетворилася просто на лялечку. Очі підкреслені, губки спокусливо вологі. Ех, от би її імператорові підсунути! І самій вище пробратися, і лягати до нього не довелося б. Я зітхнула. Шкода, що нафарбувати Левіку можна було, а от вкласти їй у голову власні мізки — ні.

— Я така красива, Мадлено, — розглядала себе в дзеркальці дівчина. — Дуже дякую!

Двері тихенько відчинилися, і до нас зайшов Елай. Та щойно зайшов, так і завмер на порозі, рука зависла на ручці. Він дивився широко розплющеними очима то на мене, то на Левіку.

Варто зазначити, що над власною зовнішністю я теж трохи почаклувала. Мені хотілося зіграти роль на повну, а для цього потрібне було бойове розфарбування. Таке, щоб фатальна красуня — щоб навіть Єва з її пихатим характером спершу ахнула, а вже потім почала ображати.

— Привіт, Елаю, — усміхнулася я і задоволено опустила погляд.

Елай був забороненим плодом для мене в усіх сенсах — він подобався Елоїзі, та й у мене в стосунках був «його бос», до того ж я збиралася найближчим часом покинути цей світ. І все ж чоловіча увага, хай навіть така заборонена, приємно тішила маленьку дівчинку всередині мене.

— Магди, радий бачити вас у доброму здоров’ї, — прокашлявся він і вклонився. — Мадлено, імператор просив передати, що перепрошує за сьогоднішній сніданок. Він обов’язково обговорить це питання з кухарем, щоб вам доставляли їжу безпосередньо, без… е-е-е, мого втручання. Сьогодні от’руа був зайнятий.

— Він завжди зайнятий, — чи то сумно, чи то з очевидним сарказмом пробурмотіла я, а потім повернулася до Левіки. — Ну що? Ідемо гуляти?

— Гуляти? Куди? — недовірливо запитала дівчинка.

— До Фонтану Закоханих, — невинно знизала я плечима, але все ж знайшла очима Елая.

Його погляд на мить став підозріливим — очі звузилися, а погляд бігав від мене до Левіки. Потім його осяяло характерним, трохи химерним блиском. Готова була побитися об заклад, що під своєю маскою він усміхався.

— Дозвольте вас супроводити, — миттєво зголосився охоронець.

Елоїза мала зовсім сумний вигляд поруч зі своїми рослинами. Щойно прийшов Елай, вона опустилася навколішки й розсаджувала насіння на нових грядках, ретельно викопуючи ямку за ямкою. Мені стало совісно. Звісно, з підтримкою Елая було б легше — Розкішниці не могли б так відверто мене ображати. Щоправда, минулого разу навіть він їм не завадив, тож…

Ні, я зітхнула.

— Дякую, Елаю, але чи не міг би ти залишитися з Елоїзою? Гадаю, їй знадобиться допомога. А ми швиденько, туди й назад, — промовила я, з трепетом дивлячись на свою служницю.

Вона не відповіла, хоча рухи її швидких рук стали впевненішими.