Розділ 24.

У складі, максимально протилежному шпигунському, ми прямували до Фонтану Закоханих. Я, звісно, гадки не мала, де він розташований, а тому мовчки йшла за своїми супутниками кам’яними доріжками повз красиві, хай і трохи несмаковиті фігури та статуї.

Мені, з моєю любов’ю до мінімалістичного дизайну, такий вибір ландшафту здавався дещо… цигансько-медведянським. Але я, склавши ручки човником, слухняно йшла за Елаєм. Він же вперто ігнорував Елоїзу.

— Скажіть, а о котрій ви закінчуєте роботу? — запитала вона з улесливою усмішкою. — Я чула, приїхали мандрівні артисти, і…

— Я не закінчую, — сухо відповів Елай. — Я весь час перебуваю з імператором.

Моя служниця промовчала, але в мене в голові миттєво виникло питання: а власне, що заважає піти погуляти до артистів, поки сам імператор застряг у своїх папірцях? Як зараз, наприклад?

Я вирішила допомогти своїй подрузі.

— Я б туди сходила, — лагідно всміхнулася я. — Упевнена, там дуже гарно.

— Імператору це не сподобається, — миттєво відповів охоронець.

Я поникла. Не те щоб я і справді хотіла туди, звісно — це я радше влаштовувала побачення для Елоїзи. От тільки така швидка й чітка відповідь, у якій майже прозвучало «ні», боляче вдарила під дих. Це ти, Ленчику, забула, де перебуваєш. Це не Україна й не Америка, а глухе Середньовіччя. Тут не можна вийти за межі палацу, якщо от’руа проти.

Елай уже якийсь час спостерігав за мною, поки я поринула в роздуми.

— Ви дуже хочете туди, магдо?

Я видихнула і ввічливо всміхнулася чоловікові.

— Ні, якщо це спричинить тобі проблеми, Елаю. Правильніше мені самій запитати в імператора, коли він там прийде…

Гарне питання, чи хотіла я взагалі, щоб він приходив.

— Я можу поговорити з ним, — голос Елая пом’якшав.

— Дякую, — я заправила пасмо волосся за вухо, — але не варто. Нехай працює. Йому ж он державою керувати треба, а не відповідати за мої дрібні забаганки. Краще сходи з Елоїзою та розважтеся там за мене!

Елай обернувся до служниці, яка підтискала кутики губ. Якийсь час уважно стежив за нею, але вголос так нічого й не сказав — ми вже дійшли до Фонтану.

Охоронець ніби знав, що чекало на нас там, адже дві дівчини, узявшись під ручки, прогулювалися парковою зоною.

Зелена огорожа оточувала невелику вимощену плиткою ділянку, де в хаотичному порядку росли всілякі квіти — троянди, тюльпани, маки — і все це було оточене маленькими фонтанами, які зрештою зливалися в один великий. Гарно. А тінь упереміш із сонячними променями гралася з крапельками води на плитці.

У повітрі стояв аромат якогось літнього щастя. Хотілося заплющити очі й насолоджуватися погодою.

Дівчата, які гуляли неподалік, про щось розмовляли й хихотіли. В однієї із сестер було абсолютно ідеальне обличчя — тонкі риси, маленький носик, високі вилиці й пухкі губи. Її темне волосся було зібране догори, відкриваючи погляду ніжну шийку.

Дівчина поруч із нею була не стільки красивою, скільки цікавою — надто великі очі перетягували на себе всю увагу, а світлі брови зовсім не підкреслювали красу її погляду. Губи були такими ж пухкими, як у сестри, от тільки вилиць зовсім не було видно за повнуватими щічками. Утім, це лише додавало їй шарму.

Побачивши нас, вони перестали всміхатися, і весь той ангельський вигляд двох реготух раптом померк.

— Чого припхалася, потворо? — крикнула мені та, що мала ідеальні риси обличчя. — Давно нормальних Розкішниць не бачила?

Елай завмер, не кліпаючи, дивлячись на дівчат.

— Перепрошую, це ви мені? — я підняла одну брову.

Ні, вона, звісно, мала пухкі губи й оленячі оченята, зате в диньки грати не вміла… У всіх сенсах.

— Тобі, Мадлено, — продовжувала вона крутити носом. — Це відколи тобі дозволено виходити зі своєї халупи?

— Що відбувається? — розгублено прошепотіла я Елоїзі.

Левіка теж не любила мене під час першої зустрічі, але її реакція не була настільки агресивною. А ці буквально накинулися на мене, наче я їм щось зробила! Хоча, розплутуючи клубки рішень Мадлени, я б не здивувалася, якби це виявилося правдою.

— Нариссо, поглянь на неї! Ти кажеш, що в тебе товсті щоки, а Мадлена примудрилася наїсти собі цілий склад солодощів!

Та, яку назвали Нариссою, миттєво приклала руки до щік і опустила голову ще нижче.

— Здається, вони тобі не дуже раді, — прошепотіла мені Елоїза. — Ти впевнена, що з ними взагалі реально подружитися?

— Сумніваюся, — протягнула я і подивилася на Елая.

Які ж сміливі — або безмірно тупі — мені трапилися дівчата, якщо вони так відверто ображали мене перед охоронцем імператора. З іншого боку, може, він був не з балакучих? Й от’руа нічого від нього не знав?

— Що, язика проковтнула? — продовжувала надриватися Розкішниця.

— Єво, припини, — смикнула її сестра за руку. — Бачиш, Мадлена не сама. Та й не треба… Ми теж там були…