Розділ 23.

— Таки шоб я так жив, — на одному подиху видав Фімочка, зайшовши до мого дворика. — Мадлено, твій дім просто не впізнати!

Поцкентій стиснув губи й із глибокою проникливою повагою похитав головою, оцінюючи те, наскільки «гарним» виглядало моє житло. Звичайним, на мій скромний погляд. Просто не таким, що розвалиться за тиждень.

— Вечір із Левікою минув успішно?

— Сідайте, е-е-е, Поцкентію, — колись я все ж навчуся спокійно вимовляти його ім’я, але точно не найближчим часом. — Імператор передав мені найсмачнішої їжі на сніданок.

Поцкентій виразно глянув на Елая і прокашлявся.

— Я вже їв, магдо, але дякую, — усміхнувся він мені. — Якщо так і далі піде, то невдовзі ти повернеш собі колишній статус. Хоча не можу уявити, щоб Талаїда була цьому рада.

Я насторожила вушка. Що ще за Талаїда?

— Не личить управителю імператорського гарему обговорювати такі теми, Поцкентію, — холодно зауважив Елай.

— Ой, — я махнула рукою в бік охоронця, — не будь букою. Тут не дуже багато розваг, тож плітки — одна з них. То що там Талаїда думає?

І віями так замахала, притиснувши руки ближче до грудей. Розпитувати про таке навіть Елоїзу не стала б — небезпечно. Як це, я не пам’ятаю, хто така Талаїда? Явно ж я була знайома з Розкішницями не перший день і не тиждень. Якщо отруєння вплинуло на мою пам’ять лише частково, то цю мадам я точно пам’ятала б.

Тож я збирала інформацію по всіх крихтах.

Елай нічого не відповів, але Фімочка вже не так упевнено виступав. Потупцював на місці, ніяково кашлянув та й видав щось про термінові справи.

— Зачекайте, Поцкентію! — гукнула я євнуха. — Ну будь ласка, мені дуже потрібна інформація. Імператор, звісно, подбав про мене, але якщо я хочу повернути свій колишній статус, — тут я нахабно процитувала самого управителя, — то мені ж потрібно більше дізнатися про Розкішниць зараз. Вони зі мною не спілкуються.

— Ще б пак, — фиркнув Фімочка й ще раз глянув на охоронця, а тоді махнув мені, щоби підійшла ближче.

Чи варто говорити, що я не підійшла, а підлетіла, мало не збивши стільчик на землю?

— Талаїда про тебе… — почав тихенько бурмотіти Поцкентій — так, щоб Елаю не було чутно. —… взагалі нічого не говорить!

І подивився на мене так багатозначно, ніби від цієї інформації я мала зомліти. Я ж нерозуміюче зависла. У якому місці це було чимось кричущим чи скандальним? Або хоча б хоч трохи схожим на плітку?

— Е, гаразд? — я вигнула брову.

— Я думав, що твоя подруга хоча б сумуватиме, — пирхнув Фімочка, — але, мабуть, життя розставляє все на свої місця.

І вже зібрався йти.

— Зачекайте! — трясця, мені б вигадати якийсь надійніший привід, бо я так і не дізналася нічого про П’яту Розкішницю, але довелося випалити як є. — А якби я хотіла… Помиритися, скажімо, з іншими Розкішницями, що мені варто було б робити?

— Із Талаїдою? — обличчя Фімочки витягнулося.

— Ні-ні, — до Першої мені ще як до Києва рачки, — з більш… наближеними до мене за статусом.

— Не знаю, Мадлено, це тобі самій вирішувати, — роздратовано відповів мені Фімочка. — Що знав, те тобі сказав. Усе, мені час бігти.

І ще раз глянув у бік охоронця, помітно нервуючи. Чудово. Я пригріла в себе Елая, а він мого джерела інформації відлякав.

Здається, у мене на обличчі все було написано, коли я повернулася до столика і плюхнулася на свій стілець. Який мені зиск із цієї Талаїди? Фімочка практично нічого не сказав — лише те, що я і без нього могла зрозуміти. Доведеться, мабуть, старим дідівським методом дізнаватися подробиці — гуляти та підслуховувати.

— Мадлено, — раптом подав голос Елай, який давно вже хотів піти, та чомусь досі не йшов, — якщо ти хочеш щось дізнатися, я… е-е-е, я можу допомогти.

Я подивилася на нього із сумнівом. Ні, охоронець імператора напевно багато чого знає, але…

— Ви такі добрі, Елаю, — грайливо сказала моя служниця, схиливши голову.

Елай проігнорував її зауваження, повністю зосередивши свій погляд на мені. Здається, Елоїзу це зачепило. Вона стиснула губки й відкинулася на стілець. Я ледве стримала усмішку.

— Мені б щось про Розкішниць дізнатися, — відповіла я чоловікові, — про наближених до мене. Скажімо, про Шосту та П’яту?

До Шостої мені не було абсолютно ніякого діла, але перескакувати одразу через її статус здалося підозрілим. Елай кивнув.

— Я не великий знавець пліток, Мадлено, але точно можу сказати, де ти можеш зустрітися із сестрами.

Із сестрами? Захоплена невимушеною бесідою, смачною їжею та чаєм, я на секунду дозволила своїм емоціям узяти гору — а тому на моєму обличчі чітко відбилося здивування. Що не сховалося від Елая — його очі блиснули. Усередині мене все завмерло, щойно я впіймала цей блиск.

Я-то думала, що охоронець був звичайною шісткою правителя, але те, чому я щойно стала свідком… Ні, мені варто бути з ним дуже обережною.

— Де ж? — знову взявши емоції під контроль, запитала я.