17.2

— Я завжди знав, що ви гідні статусу як мінімум Першої Розкішниці, — продовжував виголошувати солодкі промови чоловік. — Якби тільки не обставини… Батько, знаєте, наполягає на певних критеріях.

— Я чула, що попередній імператор був дуже жорстокої вдачі, — м’яко зауважила Левіка, — мені дуже шкода, що він так із вами поводиться, от’руа. Я зроблю все, щоб довести свою готовність!

Я вловила блиск в очах імператора. Він кинув погляд на карти… рівно на три секунди. Що задумав цей хитрун?

Фіфі позаду теж мала стурбований вигляд, але в мій бік зовсім не дивилася. Просто кусала губи.

— Думаю, якщо ви зіграєте в Ганджифу з попереднім імператором, то він змінить гнів на милість. З таким рівнем гри… Упевнений, ви можете поставити на кін навіть місце в гаремі, — хижо всміхався імператор.

— Я не… — замекала бідною овечкою Левіка. — Що ви, от’руа, як я смію…

— Ви ж не хочете образити свого правителя відмовою? — крижаним голосом зауважив він.

Роздратоване зітхання зірвалося з моїх губ. Я вже знала, що буде далі.

— От’руа, це все Мадлена! Це була її ідея! Я тут ні до чого! — випалила Левіка.

Поки я грала в шашки, він — у шахи. Й обставив мене у два рахунки.

— Восьма Розкішниця? Яке ж вона мала відношення до вашої перемоги, магдо Левіко?

Що мене видало? Стук? Чи фінальний акорд неймовірного фіаско, де Левіка з ідеальною комбінацією намагалася ще й карти забрати?

— Вона хотіла поговорити з вами! Й уклала зі мною парі на перемогу в грі!

Чи бачив він мене за тьмяним світлом свічки? Розглядав ходи, які я намагалася робити руками Левіки?

— Хіба в такому разі ви не повинні були самі виграти, магдо?

Я обтрусила сукню від пилу і приготувалася постати перед очима правителя.

— Я просто дуже погано грала, от’руа, розумієте?

— І це дає вам право брехати вашому повелителю? Чи не є це державною зрадою?

Подальшої розмови я не чула. Обійшла будинок по колу, стала біля дверей. Подумки рахувала, скільки секунд їм знадобиться на те, щоб…

Фіфі розчахнула стулку, у її очах читалася паніка.

— Магдо Мадлено, от’руа викликає вас, — побілілими від жаху губами промовила вона.

Я ж, склавши руки перед собою, граційно зайшла до кімнати. Усе пішло по… розкішниці. І зараз тільки моє вміння блефувати могло врятувати моє причинне місце.