7.2

Я закашлялася. Елоїза турботливо поплескала мене по спині.

— Ви в порядку, магдо? — з абсолютною байдужістю запитала мене Левіка.

— Так… Диньки просто… Кхм, перераховую, — кажу, насилу стримуючи сміх.

Ну і світ. Ну й лексика.

Удача сьогодні від мене відвернулася. Диски показали посередній гарем. Не той, коли варто добирати, але й не той, із яким не програєш. Підрахувала решту «диньок» — у Левіки точно приємніший набір. Тож я почала агресивно усміхатися. Згадала просто всі найсмішніші й найрадісніші моменти в житті — мої перші перемоги, куш, коли тренер оголосив, що Україна відправляє мене на чемпіонат.

Левіка похитала головою. Дивилася на свої диски і хмурилася. Я помітила, як в неї почала сіпатися маленька ділянка під лівим оком — майже непомітно для непрофесійного ока.

— Я візьму ще, — сковтнула вона й перевірила поданий Елоїзою диск.

Зблідла. Прикусила губу, поки я з байдужим виглядом узагалі відклала свої «диньки». Натомість їла виноград, залишений служницями — ось і вечеря мені на сьогодні.

— Ще… — пробурмотіла Левіка, і їй подали ще один диск.

Фатальна помилка. Якщо Левіка думала, що я зібрала весь гарем, то їй, найімовірніше, не вистачало якоїсь однорукої наложниці. А це практично нульові шанси на перемогу. Особливо з огляду на те, що в мене одноруких аж три.

— Я… — її губи затремтіли. — Показуємо?

Я кивнула і виклала перед Левікою свій «гарем».

— Три наложниці й один лікар?! — мало не заверещала вона. — Та це ж найпаскудніший гарем, який тільки можна зібрати!

— Так, зате я можу собі його дозволити, — задоволено усміхалася я, — а от у вас, магдо Левіко…

Я хихикнула, дивлячись на цілий набір восьмируких наложниць.

— Перебір, — підморгую їй. — Це ж означає, що я перемогла, правильно?

Левіка опустила голову й мовчала, тож я повернулася до Елоїзи.

— Ви маєте рацію, магдо, — насторожено кивнула вона, — це перемога.

— Це нечесно! — перейшла на вереск Левіка. — Ти шахрувала!

Навколо нас здригнулися всі служниці, уважно спостерігаючи за своєю господинею. Вочевидь, терпіння вона втрачала не дуже часто. Я ж продовжувала їсти свій виноград.

— Де ж? — запитала я, показуючи рукою на стіл. — Я буквально кілька хвилин тому дізналася правила, магдо.

— Ти… ти… Ти надто радісно сиділа?

Я фиркнула.

— Ти просто знала, що тобі випаде! Елоїза все це підлаштувала!

Елоїза в цей момент зблідла. Але я продовжувала спокійно сидіти на місці. Хіба що з винограду переключилася на яблучка.

— Знаєте, магдо Левіко, як для Сьомої Розкішниці, ви достатньо дурна й нетерпляча, — зауважила я і підхопила ароматний чай.

Ех, йому б ще цукру.

— Та що ти собі дозволяєш! — зовсім образилася на мене дівчина і почала погрозливо вставати зі стола. — Це не рахується! 

Я ж поцокала язиком та показала на власне декольте, де сховала лист, написаний рукой Левіки. Дівчина зблідла і сіла на місце. Після звинувачень у шахрайстві мені її шкода не було.

— Як я вже казала, — зловила її погляд і дохідливо пояснила я, — Елоїзі немає вигоди працювати на мене. Якщо вже на те пішло, їй навіть вигідніше залишитися тут — бути єдиною служницею, гадаю, не є найпростішою роботою. Тож підкладати мені карти Елоїзі не було сенсу. Але навіть якби такий мотив був… — я тицьнула пальцем у диски на боці Левіки. — Хіба ви самі не почали набирати собі «диньки», коли побачили мою реакцію? Хіба вас хтось змушував?

Левіка стиснула губи.

— Це називається поспішні висновки, магдо, і недосвідченість. Але нічого, із часом прийде, — я ляснула по столу й підвелася. — Що ж, парі є парі. До побачення, Левіко.

Левіка все ще сиділа на місці, явно ковтаючи сльози. На мить мені все ж стало шкода дівчину. Я ж теж колись була зелена!

— Не переживай, я теж спочатку…

Хотіла сказати «так грала». Але сама щойно доводила, що гри в очі не бачила. Ні, обережніше зі словами треба бути.

—… не розбиралася в людях, — натягнуто, але зійде. — Навчишся! Зіграєш кілька разів із хорошими гравцями — і все піде як по маслу.

Левіка все ще мовчала, тож я, мимохідь торкнувшись свого декольте й захованого там листа, кивнула Елоїзі.

— Ходімо, — махнула їй, — за своєю платнею прийдеш пізніше.

— Звісно, магдо, — ошелешено промовила та й рушила за мною, точнісінько повторюючи мою ходу.