Розділ 1.

Серце шалено калатає. Я зачиняю двері і притискаюся до них спиною. Прислухаюся до шуму в коридорі — але звідти долинають лише тихі й розмірені кроки вітру. Усе гаразд, у мене є в запасі кілька хвилин.

Я ще раз звіряю всі інгредієнти, які ретельно зберігала в себе під ліжком — мелісу, беладону, дрібку місячного кореня і… Видихаю. Найголовнішого інгредієнта, піску часу, зовсім мало, але має вистачити. Якщо ні, то… Тоді я вже не дізнаюся, що станеться. Просто не прокинуся.

Більше часу гаяти не можна — хапаю перо, набираю чорнила й пишу листа моїй нещасній наступниці. Я чиню жахливо й розумію це. Але… Обертаюся в бік дверей, від яких, здається, чую кроки. Завмираю, готова сховати листа — або проковтнути, якщо буде така потреба. Видихаю — здалося. І продовжую писати.

«Люба наступнице!

Заздалегідь прошу в тебе пробачення. Коли ти прочитаєш цього листа, то обурюватимешся і гніватимешся на мене. Але пам’ятай, моя люба наступнице, що я стала лише жертвою цього колеса долі. Я зазнавала постійних принижень і… Я навіть не хочу про це говорити. Просто прийми те, що в мене не було вибору.

Отже, ось що тобі потрібно знати. Ти потрапила в моє тіло — і тепер ти — Восьма Розкішниця імператора. Ти належиш імператору в усіх сенсах, і сім’я віддала тебе у віці вісімнадцяти років. Зараз тобі двадцять два.

Запам’ятай кілька правил. Ніколи не переч імператору. Не сперечайся зі старшими наложницями. І, благаю, тримайся якомога далі від кузена імператора — він дуже небезпечний чоловік.

Я розумію, що ти цього не просила, і це дуже жорстоко з мого боку — віддавати тобі у владу настільки паршиве життя. Ти маєш право ненавидіти мене. Але нехай твій гнів не буде до мене настільки жорстоким. Якщо ти не знайдеш щастя в цьому світі, якщо моє тіло стане для тебе надто великим покаранням, ти зможеш обернути моє закляття.

Тобі знадобиться Квітка долі. Проте вибач, люба наступнице, але я не можу написати тобі її місце прямо зараз. Інакше ти, у запалі бурхливих емоцій, напевно, використаєш її одразу ж. А мені так егоїстично хочеться скуштувати справжнього життя. Я сховала Квітку долі в імператорському палаці.

Точне місце я залишила у записках, які розосереджені по всій території палацу. Це виграє мені трохи часу на справжнє щастя… Пробач мені ще раз за цей ниций егоїзм. Твоя Мадлена».

Я відриваюся від листа й ще раз перечитую його.

— Варто! — чую противний голос з-надвору.

Ах, я знала, що з тією запискою все просто не вийде. Вона таки покликала по мене охорону. Часу зовсім немає. Я повинна — ні, просто зобов’язана — випити зараз же зілля. Пишу останні слова:

«Першу записку ти знайдеш під квітучою грушею у дворі Сьомої Роскішниці. Там же буде місце для наступної підказки. Сподіваюся, ти пробачиш мені такий ниций егоїзм. Твоя Мадлена».

У момент, коли двері розчинилися, я випила пляшечку із зіллям до дна.

— Кличте лікаря, вона не дихає! — останнє, що я чую.

***

Якого, трясця мене візьми й гепни, сталося?

Скроні боліли з такою силою, наче хтось бив по них, як по дзвону. Спочатку я потрусила головою, потім спробувала розплющити очі. Вийшло кепсько. Усе було похмуре, темне.

Я спробувала підвестися, але хрін там плавав — я виявилася прив’язаною до ліжка.

— Якого… — пробурмотіла я і нарешті змогла розліпити втомлені повіки.

Обстановка була гнітюча. Дерев’яні панелі на стінах із помітними тріщинами, солідний шар пилу на дерев’яному столі подалі, килим, який давно не бачив пилососа.

Я вдихнула аромат і закашлялася. Здається, з провітрюванням тут теж були проблеми. Я спробувала очима знайти вікно й остовпіла. Мені здавалося, у наш час усі вже давно перейшли на металопластик?

Одне було зрозуміло: я була не в готелі.

_____________________

Вітаю, мої чарівні! 

Цього разу ми опинимося у чарівній казці з гигиканням та подвійним змістом. Ми, звісно, з вами не такі! Ми знаємо точно, що посох ректора — це палиця! А яйця колишнього — це те, що висиджує дракон. Тож розкішниця — це лише наложниця імператора. І ніяких інших ідей!

Звісно ж, в нашої героїні (а я вам надам спойлер, що її звуть майже Лена), буде багато пригод, з яких вона вибиратиметься за допомогою своїх знань. Я вам стільки там наготувала! Ух! Самій вже кортить це все написати.

Як завжди нагадую, що ваші вподобайки та коментарі таки мають значенн — і змінюють ставлення авторки до книги відповідно. Хочете, щоб ваш улюблений герой жив і ще й кохання знайшов? То пишіть про це! А я обов’язково це побачу і втілю :)) Обожнюю, коли ви пишете ваші версії подій — це все може вплинути на сюжет!

Тож, перевіряємо ще раз: вподобайка, коментар, книгу в бібліотеку. Готово! Рушаємо в наступний розділ!

Завжди ваша,
Олександра Метафор