Розділ 7

Рома гнав так, ніби його хто переслідував. Ася відчувала себе, мов у бойовикові. Добре, що дороги були майже пусті, та й пасок безпеки давав хоч якесь відчуття захищеності. 

— Ми кудись поспішаємо? — запитала, коли виїхали з міста в напрямку Вінниці.

— Вибач, просто хотілося чимшвидше поїхати звідти, — чоловік зменшив швидкість і всміхнувся Асі, на мить повернувши до неї обличчя. Щось у ньому було такого серйозного, що ніяк не в’язалося з веселим настроєм.

— Куди ми?

— Хочу подивитися, як там Буг. Давно не був біля річки.

Ася кивнула. Вона пошкодувала, що погодилася «покататися», щойно сіла в авто. Але Андрієві допекти хотілося.

Дорогою розмовляли про школу, дитинство. Роман навіщось пригадав, як Ася зізнавалася йому в коханні у старших класах. Віджартувалася, але неприємний осад на душі залишився.

Для чого він це згадав? Сподівався, що в неї досі залишилися почуття? Так того разу їх і не було. Лише проста симпатія, не більше. Справжнє кохання дівчина пізнала після зустрічі з Андрієм.

Господи, що вона робить? Навіщо поїхала з Романом? Навіщо змушує Андрія ревнувати? Для чого це все? Варто вшитися з цього міста, аби не бачити його з Настею, таких гарних, закоханих. Прийняла рішення, що так і зробить. Тільки після Тарасового дня народження, який святкуватимуть на другий день Великодня.

Роман привіз її на невеличкий пляж у передмісті Вінниці. Колись вона тут теж відпочивала з батьками, але то було дуже давно. Світло фар залишилося ввімкненим, тому, щойно Ася вийшла з авто, змогла побачити спокійну водну гладь. Повітря пахнуло річкою, в очеретах кумкали жаби. Дівчина стояла й отримувала задоволення, поки Роман діставав щось із багажника.

— Погода буде ясною та теплою, — Ася обійняла себе за плечі, відчуваючи прохолоду, — жаби квакають.

— Це ж добре.

На спину дівчини лягло щось м’яке та довге. Плед. Загорнувшись у нього аж під шию, подивилася запитально на Рому, мовляв, що далі? А він зняв футболку, щиро її здивувавши. Ася навіть розтулила рота. Мабуть, зі сторони це було смішно.

— Купатись будеш? — усміхнувся білозубо.

— Що? Ні!

Він був божевільним! Купатися в середині квітня! Ще й уночі!

Роман скинув модні джинси, поклав їх на ковдру, яка з’явилася на землі, поки Ася слухала жаб.

— Як хочеш.

Вона з усіх сил намагалася не дивитися на його оголене тіло. Сіла на покривало, втупилася поглядом у вологий пісок.

«Добре, хоч боксери не зняв», — подумала, коли Роман зайшов у річку.

Купався він не надто довго. Все-таки вода ще не достатньо нагрілася для таких розваг. Коли вийшов, одразу ж загорнувся в такий самий плед, який був на дівчині. Чоловік швидко переодягнувся, сховавшись за машину, а потім сів поряд з Асею.

— Ти справді нічим зараз не займаєшся? Взагалі?

Такі запитання псували їй настрій. Саме тому вона й відгородилася від усіх, аби не зачіпати важку для неї тему.

— Я живу. І це найбільше моє досягнення.

Так хотілося зараз поділитися всіма своїми переживаннями, важкими спогадами, страхами, болем. Але серце підказувало, що Роман не та людина, якій варто довіряти. Чомусь він здавався їй занадто фальшивим.

— Окей. Важка для тебе тема, зрозумів. А як щодо хлопця твоєї сестри?

Тіло різко напружилося, нігті впилися в плед.

— Що? — здивовано подивилася на Романа. — До чого тут Андрій?

— Мені здається, між вами щось було. Або є.

Ася відвернулася, погляд зачепився за якусь каменюку, що лежала на піску.

— Ти помиляєшся. Просто він мені не подобається. Занадто стрімко розвиваються їхні стосунки. Кілька місяців і вже пропозиція. А вона ще ж зовсім юна, молоденька, їй потрібно довчитися, роботу знайти, реалізувати себе...

— І, на твою думку, шлюб їй у цьому заважатиме?

Подивилася на Рому, який розслаблено обперся на лікоть. Світла фар було не достатньо, щоби розгледіти його очі, зрозуміти, що в них.

«Брехати, так брехати!»

— Шлюб, ні. А от Андрій точно завадить. Він із тих, хто потребує багато уваги. З ним у кузини буде стільки клопоту, що на себе вільного часу взагалі не залишиться.

Дідько, що вона молола? Навіщо виправдовувалася перед фактично незнайомцем?

— Я тебе зрозумів, — несподівано його обличчя опинилося надто близько. — Тоді ти не будеш проти, якщо я тебе поцілую?

Серце застукало геть швидко. Роман був за крок до поцілунку, але не наважувався поки діяти. Відмовитися означало перекреслити всі свої слова. Чи ні?

Станіслава дивилася в його очі й боялася навіть поворухнутися, не хотіла, щоб він доторкнувся до її губ своїми. Замість відповіді відвернулася, даючи знати про свою брехню.

— Ох, жінки, — зітхнув Роман, — ви не можете подарувати поцілунок іншому, в той час, як коханий без докорів сумління спить в одному ліжку з другою жінкою й називає її своєю коханою.