Розділ 6

Цей йолоп Андрієві категорично не подобався. І справа була не лише в тому, що він підбивав клинці до Асі. Ні, просто... Та дідько! Саме тому Андрій його і зненавидів! Невже Станіслава справді вподобала цього бевзя? Карпенко дивився на миловидну пику, воліючи розфарбувати її синім. І носа підправити, щоби не сунув його в декольте Асі. Ледве стримуючи себе, Андрій удавав, що все в порядку, що його анітрохи не переймає відсутність відстані між цими двома. А коли Роман поклав руку на спинку дивана позаду дівчини, таки примудрився штурхнути недоумка кросівкою. Одразу ж перепросив, звісно, запевнивши, що зробив це ненароком. Але бевзь чогось не повірив. Дуже башковитим виявися. Ну й біс із ним!

Андрій так лютував, що готовий був послати все під три чорти й зізнатися перед усіма, що в них із Асею були стосунки. Але потім дивився на Настю й розумів, що вона не заслуговує такого ставлення. Варто зробити це спокійно, з розумом. Він і так уже наробив купу помилок, досить.

Коли герой-коханець запросив Асю на танець, всередині заклекотали такі ревнощі, що аж в очах потемніло. Ненависть зросла до розмірів Говерли, а то й Евересту. Бажання скрутити Романа у вузлик із кожною секундою ставало дедалі більш заманливим. Тож Андрій не дивився на них із Асею, мовчки втупився перед собою, повторюючи подумки, що зараз не час піддаватися емоціям.

Ніби на зло, пара колихалася неподалік їхнього столика. Руки довбня знаходилися на жіночій талії, навіть трохи нижче. Ще якихось кілька сантиметрів — і ці доторки вийшли б за межі пристойності.

— Гей, Безнадійний, чого такий сумний?

Настя притулилася до його плеча щокою та подивилася в очі щенячим поглядом. Останнім часом ця її відданість почала дратувати хлопця.

— Та так, про роботу думаю. Як там Ден один, чи справляється.

— А мені здається, тут справа зовсім в іншому.

Андрій мовчав, серце пропустило удар, в роті моментально пересохло, тож він сьорбнув дешевого пива, відвівши погляд на келих.

— Ти просто не звик до таких генделиків. 

Засміявся, відчуваючи полегшення.

— Ні, кафе доволі пристойне. А я не такий уже й вибагливий.

Настя потягнулася до його губ, швидко поцілувала та знову пригорнулася до плеча, звернувши увагу на Асю та її бевзя.

— Вони такі милі. Шепочуться між собою, сміються. Аж не віриться, що Рюмса нарешті кимось зацікавилася. Сподіваюся, Роман додасть фарб у її таке сумне життя. Адже це вперше Ася вибралася кудись за останні п’ять років. Такі гарні, — дівчина раптом схопилася за крихітну сумочку й почала шукати в ній телефон, — я маю це сфоткати, поглянь, як він її обійняв. Ніби Аська — найбільший скарб у його житті.

Настя швидко зробила кілька знімків, а потім із надто задоволеним виразом обличчя поглянула на Андрія, якому нічого не залишалося, крім як просто всміхнутися.

Ця пісня була надто довгою. Виконавиця кілька разів повторювала приспів, тим самим зводячи Андрія з розуму. Він хотів, аби це все завершилося. І коли нарешті Ася повернулася за столик, тримаючи Романа за руку, Андрій ледь контролював себе, знаходився на межі.

Розмова зайшла про автомобілі, але в ній брали участь лише Тарас і недоумок. Дівчата переважно нудьгували. Ася немов літала десь у небесах: мішала соломинкою зелений коктейль, а на ніжних вустах грала легка усмішка.

Пройшло небагато часу, й хлопці зібралися до Тарасового авто. Для чого — Андрій не прислуховувався, йому було до того байдуже. Тарасова Настя пішла за компанію.

— Рюмсо! Я зовсім забула. Таку гарну світлину зробила з тобою та Романом. Глянь! Смакота!

Настя простягнула свого телефона Асі й завмерла в очікуванні реакції сестри. Усмішка Станіслави стала останньою краплею.

— Рада, що тобі сподобалося, сестро! Сподіваюся, ви будете разом! Гарнющі обоє! Я така щаслива за вас! — Настя втерла сльозину, встала. — Піду до вбиральні!

І зникла. Здавалося, Ася й не слухала, що там щебетала її кузина. Лише усміхалася й роздивлялася кляту світлину. Склавши руки на грудях, Андрій не зводив із неї сердитого погляду. Все чекав, коли вона надивиться на ту «красу».

Піднявши голову, Ася оглянулася, побачила, що вони залишилися лише вдвох, і тоді вже нарешті їхні погляди перетнулися. Злість в Андрієві клекотала, вимагала випустити її на волю. Серце билося, мов ненормальне, аж кров у жилах нагрілася.

— Що? — спитала Станіслава.

Ревнощі підштовхнули до дій. Андрій швидко вихопив із рук дівчини смартфон і з усієї сили кинув об землю, при цьому навіть не кліпнувши. Ася здригнулася, в її очах спалахнуло нерозуміння. Мабуть, для неї цей вчинок став несподіванкою.

— Ненормальний! — з докором глянула й вийшла з-за столу.

Серце продовжувало знавісніло битися об груди.

Коли повернулася Настя, Карпенко вже охолонув. Адреналін розчинився у крові, з’явилося легке почуття сорому. Ну і навіщо він це зробив?

— Вибач, кицю, впустив твій телефон, — показав екран, вкритий тріщинами, — навіть не вмикається.

Похнюплено зітхнувши, дівчина взяла ґаджет у руки, тицьнула кілька разів по екрану, а тоді й по кнопках гучності та блокування.