Розділ 5

Ася носилася по будинку, збираючись на зустріч із Романом. Ще вдень вона відвідала перукарню: обстригла своє довге волосся, повернувши стару довжину до плечей. Зробила манікюр в однокласниці, ледве вмовивши ту прийняти її без черги. Одягу в Асі було не так уже й багато, тому перевдягалася по кілька разів у одне й те ж.

— Ні, я, певно, все ж одягну ось цей костюм, — знову вийшла до вітальні, де сиділи дві Насті й насуплений Андрій. Кожен її вихід із кімнати супроводжувався невдоволеним поглядом хлопця. Можливо, причина цього була іншою, але Станіславі хотілося вірити, що Карпенко справді ревнує.

— Ні-і-і! — скривилася Настя-кузина. — Він старомодний. Коли ти його купувала? Ще до війни?

— Можливо, — задумалася.

— Треба щось просте, — захитала головою інша Настя. — Мені сподобалася ота біла майка з котиками. І джинси до неї. Джинси — завжди топ!

— Ні! — сестра подивилася на дівчину Тараса з докором. — Аська має бути гарною! Рюмсо, іди міряй ще раз синє плаття!

За хвилину жінка повернулась уже в сукні, яку востаннє одягала ще в університеті. Мимоволі згадала, як після одного з робочих днів Андрій власноруч зняв із неї це вбрання.

— Так!

— Ні!

Обидві дівчини висловили свою думку одночасно, а Карпенко стиснув щелепи так, що жовна ходуном заходили. Він пам’ятав. Прекрасно все пам’ятав.

Увагу привернув рух з боку вхідних дверей, на порозі з’явився дядько Володимир. Глянув на Асю здивовано, кліпнув кілька разів.

— Стасько, знову покази мод влаштувала? Як у дитинстві?

— Що? — кузина щиро здивувалася. — Рюмса моделлю була? На справжньому подіумі?

— Ага, на подіумі, — засміявся Володимир і підморгнув Асі, змусивши зніяковіти. — А що за свято? Чи це ти в церкву паски святити в такому короткому вбранні зібралася?

— Ні, тату, в Аськи побачення сьогодні!

Тепло всміхнувшись дядькові, Станіслава заперечила, що це лише дружня зустріч, нічого більше. Він змовницьки їй підморгнув, а потім зареготав, не повіривши своїй любій племінниці.

— Повернімося до сукні! — кузина сплеснула в долоні, заправила за вухо неслухняне волосся. — Я вважаю, що Асі воно надзвичайно личить! Воно вишукане й робить її більш жіночною!

— Він повинен побачити те, що в неї всередині, а не зупинитися на струнких ногах! — спересердя вигукнула Тарасова подружка.

— Безнадійний, а ти що скажеш? — Ася звернулася до Андрія.

Сподівалася, що він сердиться. Одна лише думка про знущання з нього приносила їй задоволення. Колишній прочистив горло й відповів, дивлячись їй в очі:

— Настя має рацію.

— От бачиш! Я ж казала! — знову сплеснула в долоні кузина.

— Я мав на увазі іншу Настю. Даруй, мила. Але Станіславі й справді не пасує ця сукня.

Сестра щиро здивувалася, розвела руками й почала щипати Андрія за що могла вхопитися. Він же граючись відбивався від її атаки. Сміявся, намагався ущипнути у відповідь. Закінчилося все палким поцілунком, від якого Станіславі стало гірко. Сестра безсоромно вилізла Андрієві на коліна та вчепилася в його волосся, на її талії лежали сильні чоловічі руки, які колись так подобалися Асі. Тепер вона відчувала, що ненавидить їх.

— Отже, сукня.

На ці слова ніхто навіть уваги не звернув. Поки кузина з Безнадійним розтоптували серце Станіслави, дівчина Тараса залипла в телефон. Нічого не залишалося, крім як повернутися до своєї кімнати й дати волю сльозам.

Коли ж тих солоних рік не стало, Ася змогла взяти себе в руки. А що їй іще залишалося? Зганьбитися перед Андрієм: упасти йому в ноги та благати про повернення до неї? Не дочекається! Склала в голові план дій, першим пунктом якого стало вмивання, а наступним — бомбезний макіяж, і вилетіла в коридор, щоб дістатися ванної. Карпенко досі сидів на дивані. Щоправда, сам. Дівчата кудись поділися, залишивши «бідолашного» нудьгувати.

Він провів Асю дивним поглядом і стиснутими губами, вона — скривила уїдливу посмішку й гупнула за собою дверима.

Звісно, її зовнішній вигляд був жахливим. Навіть дивитися на обличчя не хотілося. Стала під душ і насолоджувалася теплою водою, аж поки серце перестало боліти.

Коли вийшла, Андрія у вітальні не було, а за вікном давно опустилися сутінки. На телефоні з’явилося кілька повідомлень від Романа. Хлопець хвилювався, чи не передумала Ася з’являтися на зустріч?

Ні, не передумала. Про що йому й написала, додавши з десяток смайликів із поцілунками.

Позичила в кузини косметику, нанесла макіяж, як у старі добрі часи. Востаннє вона це робила ще до війни. Втім, як і все інше, «нормальне», «людське». Добре, що руки все пам’ятали. Одягнула сукню, чорні капронові панчохи, зробила зачіску. Знову пішла до ванної, щоби подивитися на своє віддзеркалення. Мабуть, варто було б обзавестися власним дзеркалом, аби не бігати туди-сюди, але ж раніше свій зовнішній вигляд жінку не переймав.

Бідний диван, який за весь день майже не знав спокою, тримав на собі хлопців. Симпатичних, гарно вбраних. У Львові їх назвали б радше файними, але на рідних землях такі слова майже ніхто не вживав. Поряд із такими чоловіками було комфортно та спокійно.