Розділ 4

Уникати Андрія виявилося легко. Принаймні в перший день. Попри болісне стискання серця, Ася знову, як і понад п’ять років тому, вдавала, що нічого не відбувається. Але скільки ж на це сили йшло! Іноді аж нудило від того різучого болю, що дошкуляв серцю весь час.

Уночі вже звично снилися жахіття. Станіслава тікала від ворога, спотикалася, падала. Ноги були важкими, будь-який рух давався тяжко. Зрештою, коли переслідувач все ж зловив її чіпкими руками, прокинулася й одразу ж скочила на ноги. Знову. Серце колотилося, мов навіжене.

За вікном було місячно, з вулиці линули крики та сміх. Мабуть, молодь по домівках розходилася. А от у кімнаті стало настільки душно, що закортіло остудитися весняною прохолодою. Недовго думаючи, Ася взяла светр і швидко вийшла у пустий двір, сіла на стару широку гойдалку.

Свіжість ночі вгамувала серцебиття, освіжила тіло й розум. Страх відступив, на заміну йому прийшла печаль. Асі здавалося, що вона ніколи більше не відчуватиме щастя. Такого, як було з ним.

Несподівано вхідні двері відчинилися, змусивши затамувати подих. Руки вхопилися в дерев’яне сидіння. Дівчина вже знала, хто звідти вийде. Відчувала серцем. І воно не підвело. У чоловічій постаті, вдягненій у білу футболку й темні спортивні штани, Ася впізнала Андрія.

Напевно, сестрин бойфренд не спав і чув, що вона вийшла, бо, щойно опинився надворі, почав озиратися. Ася підтягнула до себе ноги, залишивши капці на землі, й не зводила з хлопця погляду: все чекала, коли й він її помітить. Андрієві знадобилося лише пів хвилини та, щойно Ася відчула на собі його пронизливий погляд, постать рушила вперед.

— Можна біля тебе сісти? — запитав, завмерши горою над нею.

— Сідай.

Байдужість у голосі далася легко. Хоча дівчина почувалася знервованою, крім хвилювання відчувала ще щось. Дивну нитку ненависті, яка тягнулася в бік хлопця.

Опустившись поряд на відстані, яку сміливо можна було назвати допустимою для двох незнайомців, Андрій став розхитувати гойдалку. До Асі одразу ж долинув аромат його парфумів. Відчувалися нотки лимона, деревини і троянди. Аромат змінився, але тяга до цього чоловіка — ні. Нестерпно хотілося його поцілувати попри ту дивну ненависть.

— Хочеться стільки всього дізнатися, — сказав він. Рідний голос зводив із розуму. Саме тому зціпила зуби й заприсяглася не розтуляти рота хай там що. В Андрія є інша. Розбити серце сестрі — зрадити власну родину. — У нас справді могла бути дитина?

Незважаючи на бажання кричати, стиснула щелепи до болю у скронях. Для чого він шматує її серце? Чому питає про найболючіше?

Вона могла б стільки всього сказати, виплеснути всю свою злість, накричати чи дати ляпаса. Але все це не мало ніякого сенсу. Хоча б через те, що це вона сказала йому тоді піти. Отже, й пред’явити було нічого. А втім, серце однаково розмножувало триклятущу ненависть, отруюючи нею й душу. Та найбільше дратувало те, що в Асі й досі зостався потяг до цього чоловіка.

— Не хочеш про це говорити.

Він не запитував — констатував факт.

«Молодчина, здогадливий, — подумала Ася сердито, — завжди був хорошим хлопчиком».

— Добре, тоді просто помовчимо.

«Добре!» — гаркнула йому подумки.

Тільки от мовчати Андрій не збирався, бо за хвилину знову розтулив рота:

— Якби я міг повернути час назад, то вчинив би інакше.

У відповідь дівчина важко зітхнула. Якби їй під силу було подорожувати в часі, вона б змінила багато чого в цьому світі, починаючи з того, що не заводила б стосунків зі студентом. Саме так!

— І хочу, аби ти знала: почуття до тебе, вони...

Двері в дім ізнову відчинилися, змушуючи Андрія замовкнути. Від злості аж зубами скрипнула. Ну й кого там ще притягло так «вчасно»? Глянула на телефон — перша година ночі.

На ґанку з’явився Тарас, одягнений у теплу толстовку, джинси й кросівки. Зачинивши двері, брат швидко спустився сходами й попрямував до свого авто, передок якого був направлений прямо на них з Андрієм. Щойно ввімкнуться фари, Тарас одразу помітить пару. І щоб цього не сталося, Ася вирішила відгукнутися першою. Зрештою, нічого поганого вони з Карпенком не робили. Лише розмовляли. Гм. Андрій розмовляв.

— Куди скрадаєшся поночі?

Попри очікування, що кузен хоча б трохи перелякається, він лише зупинився й обернувся на її голос.

— Тобі знову не спиться? — брат підійшов ближче й помітив Андрія.

— Ні, на пригоди тягне. А з Безнадійним тут сумно. Розповідає про нашу нудну сестру та її ванільне кохання. Візьмеш із собою?

— Я їду Настю з потяга зустрічати. Точно хочеш?

Ася не хотіла. Але ще більше не бажала залишатися поряд із колишнім. Це приносило надто багато мук.

— Ти, начебто, згадував, що вона зайнята і не приїде на Великдень.

— Плани змінилися, вона вже на під’їзді до міста. То що? Ти їдеш?

— Їду.

Ася швидко злізла з гойдалки, взулася й не оглядаючись пішла до авто.

— Можна й мені з вами? — пролунало за спиною.