Розділ 3

Завмерши на місті, Андрій спостерігав за тим, як Настя обіймає ту, кого б волів не пам’ятати останні роки.

Ася змінилася. Волосся стало довшим, на обличчі додалося кілька зморшок, а в очах плескалася печаль, попри радість від зустрічі з сестрою. Та вона однаково була прекрасна. І серце, яке неспокійно забилось у грудях, лише підтвердило той факт, що почуття до Станіслави не зникли безслідно. Лише притупилися з появою Насті в його житті.

Він не міг надивитися на Асю. Наче зачарований, усміхався й вихоплював кожну деталь її зовнішності. А от дівчина, навпаки, зовсім не раділа зустрічі та й поводилася не надто приязно. А він і забув, який гарний у неї голос. Навіть попри той шпаркий тон.

Хай там як, Станіслава дуже швидко втекла, залишивши за собою океан спогадів.

— Вибач їй, — Настя обійняла за шию. — Аська стільки всього пережила, що ми її намагаємося лишній раз не дратувати.

Подивився уважно на дівчину й тільки тепер зрозумів, чому вирішив із нею зустрічатися.

— Ви з сестрою зовні дуже схожі. Хоча в тебе очі інакші. 

— Ми вдалися в бабусю, все завдяки нашій рідненькій, — усміхнулася Настя та цьомнула хлопця в губи. Вперше за чотири місяці їхніх стосунків він відчув, що не хоче більше цілувати ці вуста. — Ходімо в дім, надворі ще й досі прохолодно. Тарасик уже й речі всі дістав.

Було помітно, що брат Насті не дуже вподобав Андрія, але зараз це хвилювало його в останню чергу. Карпенко прагнув дізнатися про Станіславу все. Тому, щойно видався слушний момент, — а це сталося після невеликого перекусу, коли вони з Настею залишилися вдвох, — Андрій повернувся до цікавої йому теми.

— А що таки трапилося з твоєю сестрою? Розповіси? Якщо не секрет, звісно.

— Ні, не секрет, — Настя враз засумувала, опустила погляд під ноги, — ще перед війною в неї був хлопець. Вона, до речі, теж у Львові жила, викладала в нашому універі. То був її студент, але в них чомусь не склалося, посварилися, розбіглися. Через кілька днів після того, як він пішов, Аська дізналася про вагітність. Але в неї одразу стався викидень...

Андрій відчув, як серце пропустило удар. Здавалося, що ця історія про якусь іншу Асю. Дівчина була вагітною? Від нього? Це правда? 

— ... коли почалася війна, сестра займалася волонтерством. Спершу у Львові, а потім перебралася до Дніпра. Вона майже нічого нам не розповідала, а ми й не допитувалися. Але тітка Карина, мама Стаськи, говорила, що, ймовірно, сестра відвідувала гарячі точки й бачила всі ті жахіття, що там відбувалися, на власні очі. Коли війна скінчилася, Ася повернулася сюди й відтоді живе з бабусею. До Львова відмовляється повертатися.

Він не знав, що й казати. Відчував страшенний сором. Насамперед тому, що покинув Станіславу. Через те, що сидів у мирній країні, поки на батьківщині творилося пекло. Мабуть, усе могло б бути інакше, якби він зачекав кілька днів, якби не побіг одразу до матері, коли Ася сказала йому йти геть.

Ті події закарбувалися в пам’яті, здається, навіки.

«Повернувся?» — запитала тоді Василіса.

«Вона прогнала мене, — глянув з-під лоба, сердито. — Задоволена?»

Переможний погляд матері, який вона тоді кинула сину, в’ївся в його мозок на тривалий час, нагадував хлопцеві про власну нікчемність.

Після розставання з Асею його накрила апатія та байдужість до власного майбутнього. Пустота, яка оселилася в душі, обрала шлях: підкоритися жінці, що звалася його матір’ю. 

Через кілька днів після розлучення з коханою Андрій уже був у Штатах. Тоді й випадково помітив пропущений від Асі дзвінок. Одразу ж перетелефонував, готовий зірватися з місця попри всі докладені Василісою для його навчання за океаном зусилля. Але звістка про те, що Ася тепер з іншим, в друзки розтрощила всі надії, пошматувала його душу.

Після того дзвінка Андрій кинувся в крайнощі — жив, як то кажуть, ні в чому собі не відмовляючи. Тратив батькові гроші, розважався, дівчат перебирав, які під нього й самі раді були стелитися. Але задоволення це все не приносило. Зрештою, через три роки повернувся до рідного міста й почав нове життя. З нуля, як то кажуть, бо всі батькові статки конфіскували.

— ...але я вже говорила тобі, — Настя втрутилась у спогади, — знав би ти Аську до всіх цих подій... Вона була такою неймовірною! Завжди хотіла бути схожою на неї!

— Ти й так схожа, — усміхнувся й заклав пасмо каштанового волосся дівчині за вухо.

— Лише зовні, — сумно захитала головою Настя. Вона так закохано дивилася в його очі, що навіть відчув роздратування через те, що не міг відповісти взаємністю.

Дівчина притулилася до його грудей і, як завжди, запитала дуже трепетно:

— Кохаєш?

Відповідь застрягла в горлі. Чи кохав він її? До сьогоднішнього дня вважав, що кохає.

— Так, маленька.

Брехня далася нелегко. Серце билося важко, скроні пульсували. Почуття провини до цієї дівчини зросло до небес.

— Я тут трішки посплю, — пробурмотіла Настя сонним голосом, — щойно бабуся прокинеться, розбуди, гаразд?

— Добре, спи.

За хвилину Настя тихо засопіла, тим часом Андрій став думати, яким чином вийти з ситуації, не розбивши серце цій милій дівчині. І який нечистий тільки підбив його зробити пропозицію? Відповідь лежала на поверхні. Звісно, це його старий друг Стас.