Розділ 2

У ванній Ася просиділа довго. Не хотіла залишатися наодинці з колишнім. Для чого? Щоб з’ясувати, що він зміг стати щасливим, а вона — ні?

Насмілилася вийти лише тоді, коли за дверима зашуміла рідня. Здається, приїхали батьки Насті й Тараса. Знайомитися з майбутнім зятем. Глибоко в душі дівчина сподівалася, що він їм не сподобається.

У вітальні, крім Андрія, на великому дивані сиділи Тарас і дядько Володимир. Поява Асі привернула їхню увагу: Тарас весело привітався, а дядько жартома підмітив, що Аська за час перебування у ванній кімнаті всю воду зі свердловини висмоктала. На Андрія дівчина навмисне не дивилася. Хотіла, щоб його тут не було.

— Ви, дядьку, краще над зятем пожартуйте. Нехай бачить, куди втрапив, поки ще не пізно.

— Нікуди він уже від нас не подінеться, — засміявся Володимир, дружно поклавши руку на плече Андрія, — Настка його так тримає, що не втече тепер наш зять, еге ж?

Чи то дядько мав дурнуватий вигляд, чи то Карпенко був іншої думки, однак відповідати хлопець не поспішав. Ася знизала плечима й пішла до своєї кімнати, відчуваючи на собі важкий погляд. Ну і якого дідька Андрій це робить?

Асю бісила така поведінка хлопця. Краще б він узагалі вдав, ніби не впізнав її. Краще б ігнорував, не помічав, аніж дивився так, ніби... ніби вона досі для нього бажана.

— Навіщо ти це робиш? Навіщо мучиш? — запитала пошепки, дивлячись у вікно. В руках стискала щітку для волосся й фен. З очей скрапували сльози.

Несподівано у двері постукали й, наполохавшись, Ася швидко ввімкнула фен.

— Хто там? — гукнула.

— Асенько, це мама! Можна?

— Заходь!

— Донечко, привіт! Ти вже познайомилася з Настенькиним кавалером. Такий милий хлопчик! — мама поцілувала Станіславу в щічку й завмерла навпроти. — Асю, ти що плакала? Щось трапилося? Знову сни?

Здавалося, здивуванню мами не було меж. Ніби вона не заставала дочку майже чотири роки поспіль за цим «мокрим» заняттям.

— Хлопець як хлопець, — Ася витерла ці кляті сльози й продовжила сушити волосся, — нічого незвичайного в ньому немає.

— Наче заможний, — мама ніби й не звернула уваги на її слова, — може, тебе з кимось хорошим познайомить.

— Мені й одній прекрасно живеться.

Жінка махнула рукою.

— Ай, не обманюй! Бачу я твоє «добре». Коли не прийду, сльози ллєш без вагомої причини. Все, потім побалакаємо, бабуся з Настею вже на стіл накрили, ходімо.

— Не піду.

— Як це не підеш?

— Отак візьму й не піду. Сидітиму в кімнаті. Мені не хочеться нікого бачити.

— Асько, ти мені характер свій не показуй! — мама пригрозила пальцем. — Не подивлюся, що тобі тридцять два, відлупцюю, наче маленьку.

— Бий, мені байдуже.

Пробубонівши щось про розумника-Тараса, який зможе на неї вплинути, мама покинула Асину кімнату. А за хвилину у двері вже постукав брат.

— Заходь! — гукнула.

— Тітка Карина сказала, що ти не збираєшся порадувати родину своєю присутністю.

Тарас ліниво розкинувся на старому дивані, який стояв навпроти ліжка, і широко позіхнув. А потім ще й ноги на бильце закинув по-хазяйськи. Ася саме досушила волосся й заплітала тепер його в невеличку косу. Воно потребувало стрижки, бо перукарню дівчина також не відвідувала.

— Мені нічого там робити. Цей тип мені не цікавий.

Брат вивчав її обличчя прискіпливим поглядом. Асі навіть на мить здалося, що він от-от здогадається про все, що вона намагається приховати. Однак Тарас перекинув погляд на ключ від авто, який крутив у руках.

— Настя образиться. Вона дуже хотіла, щоб Андрій сподобався всім.

Сівши поряд із братом, Ася застогнала. Ну і якого рогатого з’явилися докори совісті? Дівчина посунула кузена й лягла з ним поряд.

— Я тебе ненавиджу, — сказала, дивлячись у стелю.

— Це неправда, — з легкістю в голосі заперечив Тарас, — я — твій улюбленець. Якби ти була моєю викладачкою, то ставила б лише найвищі оцінки.

 — Я більше нічия викладачка, — сумно відповіла, пригадуючи, як радісно тріпотіло серце, коли заходила в авдиторію, де сидів він.

— Це твій вибір. І ти легко його можеш змінити.

— Хіба що в іншому житті.

До університету Ася повертатися не збиралася. Вона взагалі не мала бажання працювати. Бабусин дім — найкращий прихисток, де почувалася найкомфортніше.

— Ходімо, Безнадійний уже зачекався нас. Пора задати йому жару, щоб не думав, наче його тут тільки голубити будуть.

Усміхнувшись, Ася вийшла з кімнати слідом за братом.

Перше, що впало в око, — Настя знаходилася в Андрія на руках і весело щось розповідала своїй тітці Карині, яка сиділа поряд. У цей момент Станіслава пошкодувала, що погодилася вийти.

Колишній одразу ж зиркнув на неї отим своїм особливим поглядом, а потім продовжив вдавати, ніби не знає Асі.