Глава 17.5.

Зрештою вже інший офіціант, більш стриманий ніж попередній, приніс нам таки мою чашку чаю. Але на цей раз заразом з рахунком. Схоже певні сумнівиє щодо платоспроможності їх незвичних клієнтів, робітників цього закладу таки наздогнали.

А я якось не очікувала, що герцог настільки поганий шпигун. Перший раз чи що? Окрім цього ще цікаво, навіщо йому весь цей маскарад.

Офіціант назвав доволі солідну суму до сплати, а де Брієнн, переборовши своє обурення на тему, що ЙОГО змушують сплатити рахунок до того, як він закінчить, в даному випадку, з улюбленим напоєм, навіть нічого на це йому не сказав. Все не настільки погано, як я щойно собі подумала. Прямо на очах ошалівшого хлопця, герцог дістав чорний шкіряний мішечок, повний золотих монет та щедро передав жменю офіціантові. Я звісно не те щоб гарний експерт в галузі цін на ексклюзивні чаї, але там було однозначно не просто достатньо коштів, там залишалися ще й переконливі чайові. "Відповідального" та "емоційно витривалого" робітника як вітром сдуло та більше питань до нас з "негерцогом" в нього точно не було.

— Ви сьогодні трохи незвично виглядаєте, — зробивши ковток чаю та примружившись із задоволенням я почала обережно допитувати дракона.

Звичайно до повноцінного допиту це не має жодного відношення, але й я це питаю не для справи. Мені зараз дійсно було цікаво, що ж він тут все ж таки забув, так ще й в такому дивному вбранні.

— Хіба? Я думав, що я завжди маю бездоганний вигляд, — чоловік відкинувся на спинку стільця та загадково блиснув очами.

— Я би сказала, що ви навіть маєте завжди "пресвітлий" вигляд, — протягнула, маючи на увазі звісно хоча б його голосний титул Його Світлості.

Герцог жарт оцінив трохи припіднятими куточками губ. Заради справедливості варто було б уточнити, що сам по собі образ був підібран достатньо правдоподібно. Якщо спиратися на те, що я встигла вже побачити, перебуваючи в Світлому королівстві.

— Або так теж можна сказати, — коротко посміхнувся герцог, знову уважно мене розглядаючи, — мій племінник, власне як і його наречена, терпіти не можуть цей чай.

— Так, я вже трохи про це обізнана.

— Справді? Невже вони так часто на це жаліються, що навіть ви вже знаєте, мадемуазель Фено? — і якийсь момент в очах де Брієнна я побачила веселі вогники, замість звичного заледенілого погляду. Здавалося, що навіть очі трохи потемнішали.