Глава 17.4.

На вулиці було достатньо прохолодно, але тим не менш, сонце сьогодні сяяло дуже яскраво. Насправді, ніяких особливих справ у місті в мене більше не було. Хотілося просто забути про всі проблеми хоча б на трохи. Принаймні доки є така можливість. До того ж, коли ми ходили магазинами з Женев'євою та Моміль, в мене так й не вийшло купити деякі потрібні речі. Було б трохи підозріло, якщо б я, провінціалка, почала надто прискіпливо обирати собі одяг, або тим паче зброю. Власна зброя про всяк випадок у мене звичайно була, але треба було ще щось, більш просте. Бо якщо я направо та наліво буду користуватися тією своєю зброєю, то мені не викриє тільки сліпий, та й тот не викриє, тільки якщо або дурний, або володіє магією на рівні найпростіших істот.

Я не втрималася та фиркнула вголос. З огляду на те, що я побачила на першому "іспиті" на Іграх, тут приблизно половина учасників такі. Не впевнена щодо сліпоти, але те, що вони бездарності – так це точно.

Купивши собі всі необхідні речі та відправивши одразу всі пакунку з доставкою до герцогського маєтку, я просто безцільно ходила містом. Ну як безцільно, якщо б я не мала на меті отримати з цього все одно якусь вигоду для себе, то була б вже не я. Ніколи не знаєш, коли знадобиться орієнтування на місцевості. Ось саме цю навички я зараз і здобувала.

На одній з вулиць у повітрі витав якийсь такий, сумнівно знайомий, чарівний аромат. Сконцентрувавши на ньому свою увагу, я одразу впізнала що може так незвично пахнути. З найближчого до мене вуличного кафе доносився запах мого улюбленого м'ятного чаю.

— Ви мене переслідуєте, мадемуазель Фено? — раптом пролунало у мене за спиною.

Та що ж це за манера у нього така, завжди підкрадатися до мене зі спини?! І як я його не побачила раніше?

— Спочатку сукня, тепер ця "випадкова" зустріч. Що буде далі? — прямо з чашкою чаю у руці, герцог де Брієнн обійшов мене та встав навпроти.

Сьогодні він був вдягнений у звичайне вбрання міщанина з достатком трохи вищим за середній. Сказати йому, що люди з подібним заробітком як правило не п'ють чаї з неймовірно рідкісних трав, чи краще зараз не розчаровувати?

— Ви справді рахуєте ці дивовижні за своєю суттю збіги, Ваша Світлосте? А я думала, що вам байдуже на мене.

— Ну чому ж, мені справді дуже цікаво... знаєте, навіть інтригує, — він трохи схилив голову на бік, уважно мене розглядаючи, — Не хотіли б присісти? Я чув, що вам теж подобається м'ятний чай.

Женев'єва проговорилась, чи то в Світлому королівстві виявляється принц ще та пліткарка?

— І задоволенням! — я з гідністю підняла підборіддя та сіла за столик.

Де Брієнн влаштувався навпроти та недбалим жестом підірвав офіціанта. Молодий хлопець вже напевно дуже жалкував, що взагалі подав такий дорогий чай такому ненадійними на вигляд клієнту та вже подумки напевно рахував можливі збитки, які може принести їх закладу подібний клієнт. Я гадаю саме тому офіціант підійшов до нас з таким кислим виразом обличчя.

— Моїй супутниці... — слово "супутниця" він якось особливо виділив, все ще нагадуючи мені напевно про витівку з сукнею, непогано так його це зачепило, — теж саме, що й мені.

Де Брієнн десь з хвилину спостерігав за обличчям офіціанта, яке то багровіло від гніву, то блідло від розгубленості, а потім ніби згадавши щось додав:

— Будь ласка.

Хлопець вперто залишився стояти на місці, та збирався з думками, як культурно відмовити клієнту. Схоже працює він тут нещодавно. І не надовго.

— Ти не почув, що я сказав? — здалося, що від цього тону навіть гарячі напої в чашках відвідувачів покрилися інеєм.

Магічно посилений голос герцога й справді вражає. Тільки ось на офіціанта тепер зовсім шкода дивитися. Він, вже вскинувшийся врешті решт, щоб щось заперечити, тот час поник та навіть очі опустив від такого владного тону.

Нічого не сказавши, бідолаха просто кивнув та побіг куди подалі.

Дракон обернувся на інших істот, що дивилися тепер на нас з усіх боків, зовсім трохи ніяково прочистив горло, але продовжив вдавати вигляд, що він сама незворушність та взагалі їм все примарилося.