Глава 17.3.

— Дай вгадаю, за тобою вже слід?

Дядько коротко хохотнув, взяв зі столу келих з дорогим червоним вином та махнув ним в мою сторону, ніби-то п'є його на мою честь.

— Маєш рацію, я ж тебе попереджав про де Брієнна, — Сертер сумнівно похитав головою, — Його шукачі вже взяли слід на справжнього "поштаря" та я впевнений, що вже знайшли його труп в столиці, — ще трохи покрутивши келих, він поставив його на місце. — Нічого, нехай шукають, це їх тільки зіб'є зі сліду, що нам буде дуже в нагоді.

Дядько махнув рукою, підзиваючи офіціанта.

— Голодна?

Я заперечливо махнула головою.

— Ну, як хочеш.

Дочекавшись, доки Сертер зробить замовлення, я задала дядькові питання, яке мене турбує вже доволі тривалий час:

— Звідки ти знаєш де Брієнна?

— А звідки ти вирішила, що я його знаю?

— Відповідаєш питанням на питання?

— Чому б ні?

— Тобто ти хочеш сказати, що не знаєш герцога?

— А хто ж в Світлому королівстві його не знає?

— Дядьку!

— Ах-ха! Ти завжди програєш та перша не витримуєш! — чоловік задоволено прижмурив очі, але побачивши мій гнівний вираз обличчя він підняв руки в примирливому жесті. — Гаразд-гаразд! Що саме ти хочеш дізнатися? Припустимо я його знаю.

— Особисто?

— Так, особисто.

— І ти мені кажеш про це тільки зараз?

— Ти ніколи раніше не цікавилася моїм життям у Світлому королівстві, до того ж, хто знав, що він таки з'явиться на Іграх, — пробурчав Сертер.

— І які справи вас об'єднують?

Він вал'яжно відкинувся на спинку крісла та підпер кулаком голову.

— Розумієш, тут, в Світлому королівстві, я доволі відома істота... в певних кругах. Скажемо так: я доволі відома особистість, але в той же час бачили мене колись тільки одиниці. Та герцог де Брієнн входить в їх число.

— Я тебе вмовляю, тебе навіть твоя власна сім'я не бачила.

— Не гостри, — він закатив очі, — Загалом, ми працювали та працюємо й досі с де Брієнном. Над чим ми працюємо це ніяка для тебе не таємниця звісно, але дозволь мені це все зараз не розповідати, бо воно ані тебе, ані справи не стосуєтьчя та не буде надто цікавою інформацією.

— Припустимо, це багато чого пояснює... Добре.

— В тебе є ще питання?

— Ні.

— Ну ось і чудово! — він піднявся із-за столу, — Тоді дозволь я тебе проводжу, а потім буду наодинці насолоджуватися своєю улюбленою пастою, — Сертер мрійливо зітхнув, — даремно ти відмовилась від їжі. Тут чудово готують.

— Так-так, мені вже час.

Коли я вийшла з кафе було вже опівдні. Теоретично я Женев'єві сказала, що повернусь приблизно після вечері, а може встигну й на вечерю. Тож ще є досталь часу, щоб погуляти.