Глава 16.6.

Я підхопила під руки Кемаля з Міранією та ми поквапився до вогнища. В цьому парку сьогодні було дуже багато істот, не одні тільки ми обожнювали це місце. Але так чи інакше всі присутні були або напряму з клану, або найближчі та довірені родичі та друзі, бо безпека понад усе. Клан Медуш – наймогутніший в Темному королівстві, його поважали, його боялися та на нарадах слово голови клану було одним з найвагоміших. За сумісництвом голова цього клану вважався правою рукою короля та відповідно весь клану служив короні.

— Дісталася без пригод цього разу? — спитав в мене Фірид.

Доречно спитав, тому що минулого року мене батько таки "зловив" та, за домовленістю, я більшу частину свята була вимушена, на радість леді Ашре, стирчати на балу в палаці. І тільки під ранок змогла вирватися сюди до хлопців. А Фірид завжди такий Фірид, хвилюється.

— Так, цього разу, на диво, було все добре, — я обійняла Кемаля за талію, поклала голову йому на плече та прикрила очі.

Він в свою чергу теж пригорнув мене ще ближче до себе й уткнувся носом мені в верхівку.

— Ти мене що, нюхаєш? — я підняла голову та подивилася у його суцільно чорні, як сама темрява, очі.

— Так, мені дуже подобається твій запах...

Я навіть не помітила, як його очі опинилися так близько, надто близько...

— Ге-е-ей, майте совість! Потерпіть до того моменту, коли залишитеся наодинці, — фирнкнула Міранія зліва.

— Та годі тобі, нехай милуються, нам що, шкода? — Ганс прийняв Міранію за талію і майже грайливо подивився їй у вічі.

Вони трохи довго затрималися у цій позі, як для звичайних друзів. Хоча може мені просто здалося. Буквально через секунду дівчина виразно кашлянула та трохи відпрянула від нього. Ганс теж відсторонився та відвів погляд.

— Ну що ми так сидимо у тиші? Я слухаю ваші пропозиції, що може бути кращим за пісні біля вогнища у такій чудовій компанії?! — він різко підвівся та заліз з ногами на колоду що служила нам лавкою.

Його довге пшеничного кольору волосся мерехтіли у відблисках полум'я та тільки підкреслювали гострі, прямо як у мене вуха, а блакитні очі блакитно блищали.

— О ні-і, це без мене! — Фірид закатив вічі та підняв руки в жесті "здаюся".

— А! Я ніколи не сумнівався в тому, що ти – зануда, брате! — Ганс не втрачав ентузіазму, — Міраніє, я сподіваюся, що ви з братом взяли з собою скрипку?