Глава 16.5.

Всі були вже в зборі. Принаймні всі, хто обіцяв бути присутнім.

— Персефоно! Як я рада тебе бачити! — Міранія тот час же ж кинулась до мене, відштовхнувши свого брата.

Кемаль, здається, анітрохи не образився. Навіть трохи усміхнувся, що вже було рідкістю, бо зазвичай він не був надто веселим. Навпаки майже завжди ходив похмурий, або просто спокійний. Кемаль завжди десь далеко у своїх думках.

— Привіт, я теж дуже скучала, подруго, — я обійняла дівчину у відповідь трохи затримавшись в її обіймах.

Ми дійсно доволі давно не бачили одна одну. Хоча відносно не так вже й давно, якщо подумати. Я завжди дуже багато часу проводжу за навчанням, особливо останнім часом. А вона для свого батька була й є маленькою принцессою, якій зовсім не потрібно навчатися... всьому. Ні, мій батько ні до чого мене не змушував, навіть навпаки: це я завжди прагнула в нього навчитись чомусь новому. Ніби це було зараз, я пам'ятаю, як тоді вперше наважилася до нього підійти з цим проханням:

"Батьку, я хочу вступити в клан Медуш!" — п'ятирічна дівчинка тоді вибігла прямо на свого батька, поки він виходив з зали нарад, заплющила очі і випалила це на одному диханні.

"Добре, якщо таке твоє бажання", — майже одразу погодився він, — "Але за однієї умови. Ти моя донька та саме тому ніяких поблажок не буде". — він тоді присів навпочепки та прискіпливо подивився на мене, — "Ну як, ти все ще хочеш в клан?".

Та саме цей аспект батьків був для нас з Міранією каменем спотикання в спілкуванні на початку нашого знайомства. Їй тоді здавалося, що мій батько більше мене любить, а мені навпаки. Дитяча логіка... завжди така дивна. Та навіть не зважаючи на це так би мовити суперництво між нами колись давно, я завжди згадую той час з посмішкою. Я ні про що не жалію, так чи інакше.

— Дівчата! Ходіть сюди! — покликав нас до себе Ганс.

Напевно найвеселіший демон (нехай і напів) клану Медуш. Стільки, скільки він натворив справ, ніхто не зміг навіть напевно за всю історію існування клану.

Я, він та його брат були тією самою нерозлучною трійцею в клані серед новачків. Насправді, нам з Гансом і вдвох було непогано, але, як сказав той самий його брат Фірид: "Якщо не я, ви обидвоє вже б встигли разів п'ять підірвати столицю". Тому було вирішено, що він нам потрібен для рівноваги, а потім якось став невід'ємною частиною команди.