Глава 16.4.

Столиця Темного королівства. Колись дуже давно...

Сьогодні в цьому коридорі повинен був чергувати один з перших та головних повіс серед клану, Тайлан. Звичайно, що він був не у захваті: чергувати в свято, працювати замість веселощів? Ні. Тому я була на дев'яносто відсотків впевнена, що він трохи приплатить іншому охочому з клану, щоб той його сьогодні замінив. Самій потай йому допомогти в пошуках було зовсім не складно – десять хвилин та цей охочий був знайдений. Він заздалегідь зі мною домовився, що "випадково" не побачить, як я вислизну в одне з вікон.

Батько вже давно звик до моїх витівок, інколи навіть здавалося, що він просто кожного разу чекає, що ж я викину цього разу. Та кожного року ускладнював мені цю задачу, вставляючи палиці в колеса. Напевно так воно й було, наївно з мого боку сподіватися, що він нічого не підозрює. Ставлю мільйон ташитів на те, що він знає цілком і повністю про мій план, ще на етапі продумування. Тим цікавіше мені намагатися його кожного разу здивувати. Батько у такі моменти каже, що в цьому я абсолютно точно пішла в матір. Така ж сама непосидюча, самовпевнена та звичайно неперевершена. Завжди було дуже приємно чути похвалу від нього.

В обумовлений час тут нікого не було, хто б міг мені завадити, на вікні був заздалегіть встановлений артефакт, що на відносно короткий час глушив в цій точці захист палацу. Взагалі, обійти цей купол, який ставив сам батько особисто – було найважчим, бо папа був справжнім генієм в питаннях захисних чар. Як в принципі майже в будь-якій галузі. І коли я, не вірячи сама собі, безперешкодно пролізла через це вікно, навіть спочатку не повірила в свій успіх, бо це було найважчою, з точки зору реалізації, частиною плану.

Але повністю розслаблятися було зарано, треба сконцентруватися, щоб нирнути в "сірий" підпростір і...

Я побігла так швидко, як тільки могла, вже не стримуючи себе хохотала вголос, бо в мене вдалося! Я встигла! Традиційна частина в палаці вже почалася та туди ніхто не зайде та звідки ніхто не вийде до самого кінця святкування, а мене й досі ніхто не спіймав та не схопився. З легкістю перестрибнувши стіну, що оточувала королівський палац, я побігла далі, майже до самої околиці міста. Там зберуться сьогодні тільки свої та дехто ще. Дехто ще неймовірні особливі для мене обіцяли сьогодні приїхати. Теж таємно від свого батька.

В цій частині країни були нескінченні піски, пустеля, випалена старими, як самий Половинчастий світ, війнами, – називайте як хочете, але снігу на Новий рік тут звичайно ніколи не було та й не буде. Але ж в гарній кампанії своя атмосфера. Ще здалеку я побачила вогнище, що розвели на спеціальному місці в парку біля річки. Не встигла я ще навіть добігти, як звідти відділилася тінь та метнулась до мене.

Сильні руки зі спини обійняли мою талію та притягнули до себе, я поклала на них свої долоні та розслабилася, спершись на хлопця.

— Дісталася без пригод? — його подих залоскотав моє волосся на потилиці.

— Цього разу на диво так, — я трохи прикрила повіки, насолоджуючись моментом.

Він провів носом по моєму волоссі, жадібно вдихати аромат.

— Голубки, агов! Може годі там вже воркувати? Досить вам користуватися "сірою зоною", це шкідливо для здоров'я! — почулося бурчання Міранії та за сумісництвом моєї ліпшої подруги.

— Моя сестра просто ревнує, що я тебе вітаю першим, — я прямо таки бачила, як він в цей момент закатує очі, — гаразд, ходімо до них.